Історія мукачівської пенсіонерки Валентини Василівни Вінковської могла стати черговою розповіддю про те, як у нас полюбляють обманювати довірливих пенсіонерів, що виросли в зовсім іншому середовищі й ніяк не звикнуть, що всі навколо хочуть обдерти своїх ближніх.

На жаль, найчастіше жертвами аферистів стають саме люди пенсійного віку, про що свідчить і міліцейська статистика. І далеко не завжди люди, які втрачають останні накопичення, здатні добитися справедливості.

Пані Валентина Вінковська мала всі шанси поповнити цей список обманутих пенсіонерів, яким ніхто не хоче допомогти. На щастя, після кількох років, проведених у пошуках справедливості, вона прийшла до Мукачівського правозахисного центру. Завдяки старанній роботі юристів Центру пенсіонерка нарешті змогла довести свою правоту.

Історія розпочалася доволі банально – з довірливості людини похилого віку та її юридичної безграмотності. За три роки до успішного завершення історії, вона позичила 4 тисячі гривень громадянину Миколі Калію. При цьому жінка була впевнена, що перестрахувалася від ймовірного обману з боку чоловіка, взявши від нього розписку про надання позички.
Але не так сталося, як гадалося. Виявилося, що згідно з українським законодавством, на позику більше 170 гривень (10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), слід укладати письмовий договір. А інакше надання позики ви просто не доведете.

Розписка, яку Микола Калій надав Валентині Василівні, виявилася звичайним папірцем без жодної юридичної сили. Але дізналася жінка про це лише тоді, коли звернулася до суду. Бо позичальник виявився безсовісним і позику, яку брав на два місяці, навіть не думав повертати. Втім, у суді справа тривала не надто довго.
В пошуках допомоги пенсіонерка поневірялася по різних інстанціях, але справедливості не могла знайти. Через три роки після того, як віддала свої гроші аферисту, вона звернулася до Мукачівського правозахисного центру, і наші юристи взялися вивчити ситуацію й, по можливості, допомогти жінці.

Так, згідно вимог ч.1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Позичила Валентина Василівна, нагадаємо, 4 тисячі гривень, що значно більше 10 мінімумів.

Водночас вимоги ч.2 ст.218 ЦК України, передбачають, що якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

За винятком окремо прописаних у законі випадків, відсутність письмового договору хоч і є порушенням вимог, але не передбачає автоматичне визнання усного договору недійсним. Тим паче, Калій підтвердив, що гроші в жінки він брав, написавши відповідну розписку.

На думку юристів Центру ця розписка є свідченням того, що договір між ними дійсно був укладений.
А отже невиконання своїх зобов’язань Калієм є підставою для звернення в суд. Адже вимоги ст.1046 ЦК України передбачають, що за договором позики позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На цій підставі юристи Мукачівського правозахисного центру й підготували позовну заяву до суду про визнання договору позики грошових коштів дійсним та стягнення боргу. Їхні аргументи виявилися цілком переконливими і суддя Мукачівського міськрайонного суду визнав дійсним укладений договір позики грошових коштів між Калієм Миколою Юлійовичем та Вінковською Валентиною Василівною, стягнувши на користь пенсіонерки борг в сумі 4 тисяч гривень.

Звичайно, повернення тієї ж суми, яку й позичав Калій, не компенсувало жінці моральну шкоду за три роки марних пошуків правди, зневіру в людей, які хочуть нажитися на пенсіонерах, яким і так живеться несолодко. Врешті решт, протягом трьох років вартість 4 тисяч гривень зменшила інфляція. Тим не менше, хоч і пізно, але справедливість перемогла, а юристи Мукачівського правозахисного центру отримали цікавий досвід в своїй практиці.

Валентині Василівні пощастило, що вони по-справжньому зацікавилися її історією, знайшли відповідну постанову Пленуму й змогли довести, що усний договір також зобов’язує позичальника повернути борг.

Всім так може й не пощастити. Тому юристи центру радять всім, хто може потрапити в подібну ситуацію: ретельно укладайте договори позики і затверджуйте їх належним чином, щоб навіть найупередженіший суддя не мав змоги вам відмовити.

Втім, якщо помилка вже трапилася, не опускайте руки. Наші фахівці завжди готові прийти на допомогу, щоб права кожної людини були відновлені.

P.S. Проект «Розбудова сталої системи надання первинної правової допомоги мешканцям міста Мукачево» реалізується Благодійним фондом «Розвиток» при підтримці Програми розвитку ООН в Україні, Міністерства закордонних справ Данії та Міжнародного фонду «Відродження».