Публікації
Ромська жива бібліотека з Австралії. Історія Івони та Девіда Слі
Сьогодні ми презентуємо історію з перших уст Менді Сеєр (Mandy Sayer), яка побувала в гостях в австралійських ромів. І ось що вона нам оповідає.
Стереотипи щодо ромів, які маркували їх як крадіїв чи шахраїв, слідували за австралійськими ромами з часів їх першого «флоту» чи прибуття. Однак крок за кроком, ромська культура та їх особисті історії руйнують упереджене бачення щодо них.
«Чому ти не можеш одружитися на австралійській дівчині?» Історія Івони та Девіда Слі (Yvonne & David Slee)
Коли я зустрічаюся з Івон, вона вітає мене у відчинених дверях її будинку, обіймає мене і цілує в щоку. Вона одягнена в яскраво-червоне плаття; її темне волосся, стягнутий в тугий хвіст. Вона супроводжує мене в акуратний, чистий будинок, і вводить мене до чоловіка.
Ми сидимо в їх обідній залі і відкорковуємо пляшку червоного вина. Івона і я листувалися протягом року, але це перший раз, коли ми зустрічалися особисто. Поки Девід займається приготуванням обіду в сусідній кухні, вона починає розповідати мені про своє життя.
«Не багато людей знають це», – говорить вона своїм м’яким, майже музичним голосом, «Але після євреїв, роми були наступною ціллю для нацистського режиму»
Народившись в Німеччині в 1969 році Івона була вихована своєю бабусею Ельзою, яка розповіла їй багато історій про ромів, включаючи переслідування її родини, і ромів в цілому, які постраждали під час обох світових воєн. Дядько і дідусь Івони були двума із 1,5 мільйона європейських ромів, які стали жертвами під час Другої світової війни у газових камерах смерті. Шокована історіями своєї бабусі, Івона стала активісткою у намаганні розповісти іншим про традиції свого народу щоб розвінчати міфи, зруйнувати стереотипи та кліше про ромів, які живуть пліч-о-пліч з ромами протягом більш ніж 1000 років.
У віці 18 років, незабаром після того, як її бабуся померла, вона переїхала в Лондон в якості помічниці по господарству «au-pair», де вона зустрілася з Девідом, який подорожував з Африки. У 1986 році вони одружилися і переїхали до Австралії, де вони почали будувати своє життя. Девід, ще у своєму дитинстві у 1960-х роках, дивувався ромам, які розбивали свої табори, намагаючись отримати сезонну роботу.
«У них були великі срібні каравани, великі американські кадилаки і великі, чорні вуса»,- згадує він ніжно. Я запитала, як поставилися батьки Девіда, коли він вирішив одружитися на ромській дівчині. Девід усміхається і починає накривати стіл для гуляшу, який приготовлений за традиційним ромським рецептом Угорщини. «Справа була не в тому, що вона ромка, а в тому, що вона із іншої країни», – відповів Девід. Девід змінив міміку свого обличчя і голосом Івони каже: «Чому ти не можеш одружитися на австралійській дівчині?». «Вони не хочуть чорну людину в сім’ї!», – додає Івона.
Ми починаємо їсти. Гуляш злегка приправлений травами і паприкою. Зауважу, що вони повинні відкрити ресторан ромської кухні. Девід і Івона посміхнулися на це твердження, та відповіли: «Ми вже зробили це. Це була катастрофа!».
Вона каже мені, що в 2006 році, після народження третьої дитини, вони переїхали в Мельбурн. Вони знайшли приміщення під ресторан, яке вони прикрасили ромськими символами і прапорами. Невеликий магазин був створений в одному кутку, пропонуючи ромську літературу, брелоки, компакт-диски, а також ювелірні вироби. Вони запросили два македонських ромських музиканта, які виступали там два рази на місяць. Івона готувала справжню ромську їжу. Спочатку, громадськість цікавило. Але це було до часу, поки не взнали етнічне походження Івони. Деякі пішоходи зупинялися і дивилися через вікно, перед тим, як зайти в ресторан. Інші б мчали на кухню, вимагаючи побачити інгредієнти страв Івон, перед поданням страви. «Це було занадто для мене. Одна людина заявила, що не їстиме в ресторані, яким керує ром, бо не довіряє тому, що ми вкладаємо в їжу!».
Вони продали все, що мали в ресторані. Сім’я покинула Мельбурн в фургоні, прямуючи в Аделаїду. Вони чули, що там була ромська школа в цьому місті і сподівалися знайти більш згуртоване співтовариство ромів. Після дводенної подорожі, на своєму каравані вони зупинилися. Але коли власник побачив їх причіп упакований з меблями і коробками, він пробурмотів «цигани» і відмовився їм залишитися на ніч. Більше того, він попередив наступній стоянки далі по шосе про прибуття ромів.
Вони вирішили їхати в Adelaide Hills і знайшли невеличкий парк, що дозволив їм там, так би мовити отаборитися. У ромській школі, вони побачили зал зі сценою, заповнену музичними інструментами, комп’ютерний куточок з столами і зал гімнастики. Івонна і Девід записали свого старшого сина Тіма у школу, щоб він міг вивчити ромську мову, музику, танці, і історію.
Протягом багатьох століть, як в Австралії, так і в інших країнах, було важко для подорожуючих ромських сімей (які регулярно переміщуються в пошуках сезонної роботи) навчати своїх дітей в державних школах – ось чому покоління залишалися неписьменними, зміцнюючи свій статус аутсайдерів, обмежуючи перспективи працевлаштування. Івон чітко усвідомлює цю дихотомію і завжди хотіла, щоб її діти отримали освіту в обох світах: ромів та не-ромів (Gadje). «Gadje дражнять наших дітей, якщо вони не вміють читати і писати. Так що наші діти повинні вчитися в державних школах. Якщо вони будуть освічені, то буде простіше передати майбутнім поколінням історії про нашу культуру».
Шість місяців потому, Девіду запропонували роботу в Кернсі і сім’я упакувала свій вагончик ще раз. Девід, насправді, легко адаптувався до ромської культури подорожей. Як механік, його професія дозволяє йому підібрати роботу там, куди сім’я подорожує.
У 2007 році до подружжя підійшов директор Музею тропічного Квінсленду і попросили змонтувати виставку щодо події 1000-річної історії ромів, використовуючи елементи в еміграції з Індії, міграцій по всій Європі і рабства в Румунії. Девід знайшов місцеві газетні статті з 1900 року про ромські музичні групу, які виступали в Кернсі, поряд зі старовинними фотографіями ромських чоловіків, які працюють на полях цукрової тростини. Приклади ромської їжі, музики, прикрас, предметів матеріальної культури і манекенів, одягнену тих в традиційний ромський одяг також доповнюють виставку.
Після цієї виставки, сім’я Слі отримала запрошення від ромської громади міста Перт, для приєднання до них в Західній Австралії. Група, за чутками, велика і активна. Івона із великим задоволенням їхала ці 7 тисяч миль, адже її чекала її громада, яка розмовляє із нею на одній мові.
Після прибуття Слі виявили, що більшість з ромської громади Перту емігрувала з Македонії, починаючи з 1960-х років. Там, Івона і Девід відвідували церемонії ініціації в приватних будинках, танці, співи, а також регулярно з’являлися на щотижневій радіопрограми «Романі».
Через 18 місяців, сім’я переїхала в Кофс-Харбор в штаті Новий Південний Уельс, а потім на південь Брісбен, в пошуках менш дорогого способу життя. Тепер, коли Івона і Девід стають старше, вони планують купити ділянку землі в Маккей (Mackay), побудувати зруб для себе і облаштувати територію для постійної стоянки для декількох караванів своїх дітей і гостей.
Переклад Ірини Миронюк з джерела http://www.sbs.com.au/topics/life/feature/romani-road-australias-gypsy-culture