Риторика, що останнім часом лунає в дискусіях щодо ромського населення, вже починає тривожити й навіть лякати. ЗМІ ж, у свою чергу, граючи на настроях аудиторії, роздмухують антиромську істерію. Лише за останній час легко пригадати кілька скандальних історій, пов’язаних з ромами, які щоразу викликали в інтернет-просторі бурхливе обговорення та заклики до помсти ромам.

Мовою агресії

Зокрема, влітку галасу наробив рейд ужгородської влади в ромський табір в мікрорайоні Радванка. Тоді керівництво заявило, що роми незаконно забудували протипаводкову дамбу та проїжджу частину вулиці, тому їх силоміць виселятимуть, а будівлі позносять. Такі жорсткі наміри були з радістю схвалені суспільством. Питання — де ж жити ромам  — нікого не цікавило.

Трохи раніше трапився інцидент в аквапарку обласного центру, коли групу ромів, причому цілком пристойних та небідних людей, охорона відмовилася пускати до басейнів виключно через їхню національність. Дикий з точки зору сучасних норм етики й поведінки випадок знову викликав радше позитивні відгуки в інтернет-просторі. Коментатори відверто заявляли, що охоронці вчинили правильно, бо білі люди не захочуть плавати в басейнах разом з ромами. Питання — чому роми не можуть відпочивати як всі інші — нікого не цікавило.

Нещодавно градус антиромської напруги на Закарпатті зашкалив. В Ужгороді чотирьох ромів затримали по підозрі в груповому зґвалтуванні.  Хоча цю справу лише доведеться доводити в суді, в очах же громадськості підозрювані вже очевидно винні, лунають погрози провести самосуд, якщо правоохоронні органи не посадять їх у в’язницю. Питання — справедливе правосуддя — нікого не цікавило.

Більше того, навіть міліція в офіційних повідомленнях називає затриманих ґвалтівниками й злочинцями, наплювавши на поняття «презумпція невинуватості». При цьому міліцейські журналісти щоразу підкреслювали національність підозрюваних, хоча всього кілька років тому вказувати національність злочинця в міліцейських повідомленнях забороняли, щоб не провокувати міжнаціональну ворожнечу.

Не так давно журналістка з Мукачева написала в своєму акаунті в «Фейсбуку» про дітей ромської національності, які залякували відвідувачів кафе, що заплюють їх, якщо ті не дадуть гроші. Хуліганський вчинок знову викликав бурхливу дискусію. Лунали пропозиції розганяти ромські табори, сажати всіх до в’язниці, забороняти ромам народжувати, стерилізувати їх… Питання — чому ромські діти завжди голодні — нікого не цікавило.

Це лише кілька випадків, які останнім часом стають все характернішими для Закарпаття. Ми нагадуємо про ці історії, щоб проілюструвати: ромофобія стає все більш характерною для нашої області, а всі розповіді про «мирне співіснування 70 націй в регіоні», які так люблять розповідати місцеві політики, правдиві хіба що частково. Бо все ж знайшлася на Закарпатті нація, яку всі схильні звинувачувати в своїх бідах. Нині це роми. І ситуація вибухонебезпечна, а вила й факели витягнути справа не довга.

Бездіяльність влади

Найгірше в цій ситуації те, що винувата в ромофобії в першу чергу та ж сама влада, яка до сьогоднішнього часу вела сліпу антидискримінаційну політику про «мирний багатонаціональний край». За 23 роки, спроби, інтегрувати ромське суспільство з боку влади були суто формальними. Про існування ромів згадували хіба що напередодні виборів, щоб за копійки отримати голоси від малоосвічених громадян. У весь інший час вони існували самі по собі, практично повністю ізольовані від суспільства, без спілкування з білими сусідами та належної охорони здоров’я та освіти.

А раз влада та правоохоронці воліли прикидатися, що навіть не знають про існування ромів, ті жили згідно власних уявлень про існування в містах. Нині ж б’ють на сполох: ромів народжується надто багато, вони незаконно розширяють свої території, залишаючись при цьому асоціальними й неосвіченими.

Слід визнати прямо – така ситуація склалася через байдужість до проблем ромів. Безумовно, історично, роми завжди суттєво відрізнялися від корінних народів тих країн, в яких вони проживали. Не лише кольором шкіри, але й традиціями, побутом, поведінкою, стилем життя. Але ні хто не бажає зрозуміти причини ізольованості ромів — всі лише бажають кардинально раз і на завжди позбавитися їх у своєму місті.

Трохи історії

Відносно успішно, але жорстко, ромське питання вирішували в Радянському Союзі. Ще в 1956 році указом Президії Верховної Ради СРСР була введена заборона на кочовий образ життя, яка найбільше вдарила саме по вікових устоях ромів. Народ змусили вести осідлий образ життя і багатьма з них це було сприйнято вкрай негативно. Дослідники називають цей указ початком насильницької асимілізації ромів Радянського Союзу.

Хоча влада й припинила переслідувати ромів за національною ознакою, як це часто було до Другої світової війни, пішла масова пропаганда про те, що соціалістична революція врятувала весь народ ромів від масового жебрацтва, а їхня культура була слабкою й нерозвиненою, доки не з’явився СРСР. Втім, побоювання, що забороняючи кочовий образ життя, радянське керівництво хоче розчинити ромський народ серед інших національностей країни, не справдилися. Влада щедро фінансувала розвиток ромської культури та освіти. Скажімо, один із найвідоміших в світі ромських театрів «Ромен» з’явився саме в час існування СРСР і піку слави досягнув теж у цей період.

На місцях виконання указу про заборону кочового образу життя залежало виключно від волі місцевих влад. Одні керівники надавали ромам житло і переконували або змушували їх знаходити постійну роботу та відходити від кустарних ремесел і гадання. Інші – просто проганяли табори зі своїх територій і дискримінували людей.

В результаті цієї реформи на осідлий образ життя перейшли близько 90% всіх ромів СРСР. Хоча до такої політики, а особливо методів її втілення в життя, ставляться неоднозначно, її результатом став вищий освітній та культурний рівень ромів, покращилася медична допомога, а роми, працюючи на підприємствах разом з іншими, ставали повноцінними членами суспільства. Старші читачі, думаємо, підтвердять з власного досвіду,  що в часи СРСР ніякої «ромської проблеми» не існувало, а ставлення до ромів було значно спокійнішим, аніж зараз. Безумовно, вдало діяв і радянський агітпроп. Надзвичайно популярні радянські стрічки «Циганка Аза», «Циган», «Повернення Будулая» та інші серйозно поліпшували імідж ромів і змушували переглянути своє ставлення до народності.

 Головна проблема – ізоляція

Нині авторитарні методи СРСР, які не враховували бажання самих об’єктів реформи, не підходять. До того ж після розвалу Союзу стало зрозуміло, що насильницька асиміляція діє, лише поки її контролюють. З падінням СРСР ромське населення в усіх колишніх республіках через різке збідніння та байдужість влади почало різко маргіналізуватися. Процес набрав таких обертів, що нині, через два десятки років, інтеграцію ромів в суспільство треба починати з нуля.

Ромське питання є непростим не лише в Україні. Фактично схожі проблеми є у всіх країнах колишнього соцтабору, незважаючи на те, увійшли вони в ЄС чи ні. Основні проблеми ромів приблизно однакові в усіх країнах: це соціальна ізоляція від місцевого населення, низький освітній рівень, погані умови життя, тотальна бідність, жахливі житлові умови, погане здоров’я, а також відсутність представників в органах влади, побутовий расизм, відсутність захисту з боку правоохоронних органів.

Крім того, ромів регулярно перевіряють правоохоронні органи, затримують в дільницях, часто й депортують зі своїх регіонів. Ситуацію погіршує те, що роми сильно виділяються зовнішнім виглядом від основного населення країни. Правоохоронці прямо говорять, що вичислюють ромів по зовнішньому вигляду та одягу.

Судячи зі звіту, який ще в 2006 році готував Північно-Західний центр соціального та юридичного захисту ромів (Меморіал, Санкт-Петербург). Автори, зокрема, відзначали, що в Росії регулярно порушуються кілька статей  ІІ розділу Рамкової конвенції про захист нацменшин. «Всі групи ромів, які живуть в Росії, страждають від безробіття, низького рівня життя, малої освіченості та ускладненого доступу до основних особистих документів, соціальних благ, безпеки», – наголошують автори. Дуже часто ромам доводиться жити без доступу до питної води та в неадекватному житлі.

В школах практикується сегрегація, коли для навчання ромських дітей виділяють окремі класи або приміщення. Дітей в багатьох школах відносять до «8-ї категорії», тобто до розумово відсталих, які не здатні отримувати повноцінне навчання. В результаті з’являється ще одне покоління малоосвічених ромів, які в майбутньому так само нічим не допоможуть своїм дітям.

Така ж політика проводиться і в медичних закладах, інших публічних місцях. Були й випадки, коли влада зносила поселення ромів через відсутність дозволів на будівництво. Погодьтеся, ситуація дуже схожа на закарпатську. Єдине, до чого ми ще не дійшли, на відміну від Росії, – до вбивств ромів на етнічному ґрунті. Жертвою російських скінхедів колись, в 2003-му році, стала й закарпатська ромка Анна Фаркош. Її зарізали просто на очах сестри Луїзи. Остання, до речі, вбивць упізнала, але міліція їх все одно відпустила, і справа залишилася нерозкритою.

Досвід Європи

Щоб не докотитися до вбивств через ксенофобію, треба всім усвідомити, що інтеграція ромів потрібна! Міжнародні європейські структури розробили достатньо програм, рекомендацій, вказівок з питань інтеграції ромського населення в суспільство, і різні країни вже мають власний досвід з гуманного вирішення проблеми.

У 2003 році ОБСЄ прийняла «План дій по покращенню положення рома та сінті (західноєвропейські роми. – Авт.) в регіоні ОБСЄ». Цей документ на 23 сторінках докладно розповідає, як полегшити процес інтеграції ромської народності, дотримуючись принципів рівноправ’я та демократичності. Автори особливо наголошують, що всі процеси з інтеграції необхідно робити спільно з лідерами ромських громад, щоб вони розуміли принципи роботи. Крім того, потрібно ростити фахівців-ромів з усіх важливих для народності питань.

План зачіпає питання освіти, культури, соціального становища, робочих місць, майнових питань, охорону здоров’я тощо. Весь документ складається зі 139 пунктів. Він носить узагальнений рекомендаційний характер. Але автори наголошують, що інструменти втілення повинні визначати країни-учасниці Плану виходячи зі своїх історичних, культурних та географічних особливостей.

Україна: перший крок зроблено

Повертаючись до Закарпаття, відзначимо, що цієї осені стався великий прорив у справі інтеграції ромів. На початку року Президент України Віктор Янукович підписав указ про створення Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, а Кабінет Міністрів України затвердив план заходів щодо реалізації Стратегії. Він передбачає роботу відразу в кількох найважливіших напрямках: соціальний захист та зайнятість, освіта, охорона здоров’я, поліпшення житлово-побутових умов, задоволення культурних та інформаційних потреб. Всього в плані 56 пунктів. Реалізацію плану заходів спущено на обласні держадміністраці, які в свою чергу мають затвердити ці плани для місцевих рад. І ми знов приходимо до початку, тобто якщо навіть в нашій країні буде існувати 10 національних стратегій але на місцях, там де живуть роми влада не буде приймати ніякої участі щодо інтеграції ромів то у нас під боком залишиться велика кількість маргіналізованого населення, які також є громадянами України.

Наш досвід

Хтось може зауважити, що написати гарний теоретичний план – це одне, а от втілити його в життя – зовсім інше. Однак є вже й позитивні практичні дії.

Наприклад, наш фонд «Розвиток» вже другий рік спільно з Мукачівською міською радою та за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» проводить проекти з соціально-правової інтеграції ромів, які направлені на захист фундаментальних прав ромів.

На початку реалізації проектів найбільш гостро стояла проблема з оформленням та поновленням документів, що засвідчують особу, такими як паспорти та свідоцтва про народження. Через півроку після початку реалізації проекту на передній план вийшла проблема дискримінації ромів в отриманні вищевказаних документів. Юристами нашого фонду були виявлені значні системні недоліки у роботі органів самоврядування, РАЦСу, Міграційної служби та Реєстраційної служби. Також були виявлені відкриті протиріччя у нормативно-правовій базі, включаючи Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств і відомств. Нами було підготовлено зміни до законодавства, які полегшать ромам отримання свідоцтва про народження та паспорти.

Мало хто замислюється над тим, що відсутність паспорта перешкоджає будь-якій людині в реалізації майже всіх ії соціально-економічних прав (право на медичне обслуговування, на працю, на соціальну допомогу та пенсію). Відсутність у дитини свідоцтва про народження позбавляє її права на освіту і діти стають «законсервованими» у цій системі, що унеможливлює їх подальшу соціальну інтеграцію, та не дає можливості отримати вищу освіту та знайти роботу. А між тим саме освіта є найголовнішою ланкою в інтеграції ромів.

Для агресивно налаштованих, хочемо зауважити, що статус ромського населення, як національної меншини, нічим не відрізняється від статусу представників інших національних меншин, що проживають на території України і зокрема на Закарпатті. Жоден законодавчий або нормативний акт не містить обмежень для ромів на вільну реалізацію фундаментальних прав людини: на життя, фізичне і психічне здоров’я, вільне пересування, сімейне та приватне життя, освіту, працю та соціальний захист, а також – на право обирати і бути обраними. Роми володіють такими ж правами і свободами, якими володіють всі національні меншини, це гарантується внутрішнім законодавством України.

Але не дивлячись на все це – на декларований розвиток процесу демократизації в Україні, в країні досі відбуваються масові порушення прав ромів, нехтування правами людини, приниження людської честі та гідності.

Якщо Україна претендує на звання демократичної європейської країни, жодні репресивні геноцидні (як у фашистській Німеччині) чи авторитарні (як в СРСР) методи неприпустимі.
Тому шлях залишається лише один: всім та всіма силами допомогти ромам вийти з вікової ізоляції, навчити їх жити за законами та правилами нашої спільної держави і нарешті допомогти їм інтегруватися в українське суспільство, як це давно зробили десятки інших національностей, що проживають в Україні.

Звісно, інтеграція – процес довготривалий та складний. Але якщо кожен день йти маленькими та непомітними для оточуючих кроками, то за декілька років можна пройти величезний шлях до інтеграції та мирного співіснування.

Автор: Григор’єв Олег

PS: Центри правової інформації та консультацій, які надають безоплатну правову допомогу ромському населенню працюють при підтримці програми “Рома України”, Міжнародного Фонду «Відродження». Детальніше про діяльність мережі центрів, основи та принципи роботи читайте на сайті www.legalspace.org в розділі “Посилення правових можливостей ромських громад”. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження», інших громадських, релігійних, політичних організацій та приватних осіб.