Публікації

Близько мільйона українців перебувають в “місцях несвободи”

На сьогоднішній день кількість місць несвободи складає приблизно п’ять з половиною тисяч, де можуть міститися близько мільйона українців. Це дорівнює населенню міста – мільйонника, наприклад, як Дніпропетровськ. Серед них, під повним контролем держави, знаходиться до 80 тис. дітей щорічно. На утримання такої кількості людей держава витрачає величезні гроші, часто нераціонально, і не збирається скорочувати кількість подібних закладів. Такі дані оприлюднили представники Харківського інституту соціальних досліджень (ХІСД), після проведеного ними огляду місць несвободи України.

Даним дослідженням експерти намагаються звернути увагу суспільства на те, що містами несвободи в Україні є не тільки установи пенітенціарної системи та міліції, а й установи, які належать Міністерству охорони здоров’я, Міністерству освіти і науки, молоді та спорту, Міністерству соціальної політики. Місцем несвободи визначається не тільки тюрма або ізолятор, а психоневрологічний інтернат, психіатрична лікарня, будинок дитини, школа-інтернат, пункт тримання мігрантів і навіть військова частина.

Крім того, дане дослідження пов’язане з тим, що Україна взяла на себе ряд зобов’язань по Конвенції ООН проти катувань. Зокрема, після ратифікації Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань в 2006 році, держава зобов’язалася створити національний превентивний механізм – незалежний орган для моніторингу місць несвободи і протидії тортурам. Але, на жаль, в цьому напрямку немає якихось значущих кроків, стверджує Андрій Черноусов, кандидат соціологічних наук, провідний експерт ХМГО «ХІСД».

Підраховано приблизно 5,5 тисячі місць несвободи, де можуть міститися близько мільйона українців.

Часто в таких «нетрадиційних» місцях несвободи як інтернати, психіатричні лікарні, військові частини, умови поводження з людьми залежать виключно від волі керівника конкретного установи, оскільки державний контроль є суто формальним. Більш того, умови можуть бути набагато гірше, ніж в СІЗО або у в’язниці.

«Завдання наше в тому, щоб привернути увагу і громадськості та державних органів до того, що повинна бути створена чітка система контролю за такими місцями. Система буде включати не тільки державний контроль, коли держава в принципі контролює сама себе, а й громадський контроль, що дасть цього виду контролю досить великий ступінь об’єктивності. Громадськість, по-перше, зможе знати, що відбувається в таких місцях, як там поводяться з людьми і які проблеми там існують, і, по-друге, державні органи зможуть таким чином скористатися громадським ресурсом», зазначив Денис Кобзін, кандидат соціологічних наук, директор ХМГО «ХІСД».

Кошти, спрямовані до місць несвободи, в основному підтримують мінімальний стандарт, однак проблема в тому, що держава витрачає чимало зусиль на те, щоб здійснювати програми по реінтеграції або реабілітації. Людина може залишатися в стаціонарних установах все своє життя, переводячись з одного в інший, без шансу повернутися в суспільство.

Виходом із ситуації міг би стати ефективний державний і громадський контроль.

У місцях несвободи, де люди перебувають під повним контролем держави, не можна економити, навпаки, витрати з кожним роком повинні збільшуватися. Однак, кошти потрібно використовувати ефективно, стверджують представники ХІСД.

Крім того, система відвідування таких закладів вимагає чималого суспільного ресурсу. На сьогодні, вже здійснюються відвідування закладів пенітенціарної служби, міліції, але суть в тому, що все це носить несистемний характер. За словами Дениса Кобзіна, система запрацює тоді, коли буде регулярне відвідування. Або це буде один контролюючий орган на всю країну, або кілька, як, наприклад, у Великобританії, зараз для України необхідно знайти оптимальний варіант.

Посібник “ Місця несвободи в Україні ” став продуктом реалізації проекту “Інвентаризація місць тримання під вартою в Україні як необхідна передумова створення національного превентивного механізму попередження катувань »за підтримки МФ “Відродження”, за результатами якого ХІСД вдалося не тільки скласти перелік таких місць (їх понад 5000), але і концептуалізувати саме поняття “місце несвободи” в світлі реалізації положень Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань.

Джерело: Громадський Простір

Автор: Галина Жовтко

Картинка взята із мережі Інтернет