На Україні проживає 130 національностей, лише на Закарпатті проживає понад 70 національностей і етнічних груп, і кожна з них зберегла свої традиції та історію, що не заважало їм стати частиною цивілізованого суспільства. Одна з етнічних груп, про яку сьогодні піде мова – це роми.

Ми знаємо, що ромська тема для Мукачево є болючою, і ця стаття викличе безліч коментарів. Ми згодні і з тим, що відносини жителів міста з ромським населенням, м’яко кажучи, напружені. Але як би ми не ставилися до них, бити дітей металевими прутами – це верх ненависті, презирства і жорстокості!

А якби це були «білі» діти

Ця історія трапилася нещодавно на одному зі складів міста. Чи не станемо розповідати очевидну всім передісторію, що ромські діти в нашому суспільстві кинуті напризволяще, і щоб добути собі шматок хліба, навчання красти. Іншого виходу у них не те що немає, вони про нього навіть не знають – їх нікому навчити, і в школу їх ніхто ходити не змушує.

Отже, кілька ромських дітей 8-12 років (!), проникли на територію приватного складу металобрухту, щоб чимось «поживитися». Охоронці помітили зловмисників і замість того, щоб затримати дітей і викликати черговий наряд, вони застосували проти дітей силу. І не просто силу – а озброїлися металевими прутами, як ніби на них напала бандитське угруповання. В результаті діти з численними переломами рук і ніг, деякі – без свідомості, потрапили в лікарню. Як висловився один з лікарів про дитину: «Привезли мішок кістками». Ви думаєте, хтось поніс покарання? Ні звичайно! Хоча виною в цьому не наші правоохоронні органи, а … самі батьки.

Юристи «Мукачівського правозахисного центру» взялися за надання батькам первинної правової допомоги, і поки вони допомагали скласти відповідний пакет документів, один з батьків за кілька тисяч гривень написав відмову. При цьому, вирішальним у цій домовленості стало вчасно привезена пляшка горілки. Основною мотивацією батьків було: «Все одно завжди крайніми роми залишаються. Так хоч гроші є, інакше б ще і дітей в колонію забрали».

Таких випадків безліч. Зрозуміло, якби на місці маленьких злодіїв виявилися, вибачте за вельме не толерантний термін, «білі» діти, такого б не сталося. Діти і особливо ромські діти живуть на рівні інстинкту, вони приймають рішення виходячи з ситуації, а не шляхом логічного аналізу. Діти не вибирають при народженні батьків, місто, країну і соціальне суспільство. У нашому випадку, представник ромської етнічної групи народжується, живе і вмирає в таборі.

Щоб зрозуміти, звідки у людей така агресія до ромського населенню, треба згадати, чому нас вчать з дитинства наші батьки і навколишнє суспільство.

«Далеко не відходь, тому що цигани вкрадуть»

Ми стали краще розуміти ментальність місцевих жителів, поспілкувавшись з одним з них за кавою. Передаємо його спогади: “Я дуже добре пам’ятаю циган з самого дитинства, з дошкільних років. Переважно це бригада з віниками біля магазину «Прогрес», яка розмовляла на незнайомій мені мові, низьким голосом і клацала насіння. Кожен раз, йдучи за руку з дідусем чи бабусею, я спідлоба поглядав на них, а мене вчили: «Не будеш триматися за руку, вони тебе кинуть в мішок і вкрадуть» або «Не будеш слухатись, віддамо тебе циганам, і будеш все життя вулиці підмітати». Я вже тоді їх БОЯВСЯ. Вони ніколи в житті не зробили мені нічого поганого, ніколи навіть не заговорили зі мною. Але я їх вже тоді НЕНАВИДІВ всім своїм дитячим серцем. І в школі, і в училищі нам прищеплювали ставлення до циган, як до нижчої раси. Хоч хтось сказав мені тоді з вчителів або викладачів, що цигани – це такі ж люди, тільки з іншою ментальністю, з іншими традиціями, культурою? Ні, це – злодії, конокради, мотлох. Ніхто не пропонував познайомитися з ними ближче, зрозуміти. Навпаки, їх треба було остерігатися, боятися, триматися на відстані. Ми і тепер практично нічого не знаємо про них, хоча і живемо в одному місті”. Таким чином все невідоме породжує страх і фобії.

Ромофобія — невиліковна епідемія?

Коли людина чогось боїться, то від ступеня його страху – у нього починається підміна понять. Людина не намагається зрозуміти причину страху, він намагається тільки захистити себе від ситуації, яка викликає страх. Для того, щоб людина більше не відчувала неприємних відчуттів, спочатку вона починає просто уникати подібні ситуації. В наслідок, щоб захистити себе від подібних повторюваних неприємностей вона починає діяти за принципом – напад кращий захист.

Напад – це завжди агресія, злість, ненависть, сильне емоційне бажання будь-яким способом позбутися від ситуації, яка приносить вам неприємні відчуття. Як результат у людини починають розвиватися різні фобії.

Фобія – це сильно виражений наполегливий і необгрунтований страх. В результаті розвитку фобії людина починає боятися і відповідно шукає будь-які причини, щоб уникнути певних об’єктів (суб’єктів), видів діяльності або ситуацій. Такий страх найчастіше викликається уявними небезпеками. Що в підсумку призводить до ірраціонального відношенню неприйняття, неприязні і ненависті до об’єкта страху.

На сьогоднішній день існує безліч фобій, наприклад:
Акрофобія – страх висоти: коли людина боїться висоти, вона говорить, – «я ненавиджу верхні поверхи, літаки, вертольоти і т.д.».
Антропофобія – боязнь людей або компанії людей: коли людина не вміє жити, знаходити компроміси і спільну мову з людьми, у нього розвивається соціальна фобія і він каже, – «я ненавиджу людей, вони погані і т.д.».

Працюючи з ромським населенням, співробітники нашого фонду виявили ще одну фобію притаманну людині по відношенню до ромської національної меншини – РОМОФОБІЮ.

Ромофобія — це саме той вид агресивного неприйняття, неприязні і ненависті до ромського населенню, як до об’єкта свого страху! Це саме те, що відчувають люди по відношенню до ромів, які живуть серед нас. Як результат свого ірраціонального страху – люди починають ненавидіти ромів, і намагаючись позбутися свого страху, вони починають позбуватися від ромів. Тобто як і в будь-який інший неприємної ситуації, всі борються з наслідками, а не шукають причини.

Цією статтею, ми хочемо нагадати всім людям які живуть, як в нашому маленькому місті Мукачево, так і на Україні, що статус ромського населення, як національної меншини, нічим не відрізняється від статусу представників інших національних меншин, які проживають на території України і зокрема на Закарпатті. Жоден законодавчий або нормативний акт не містить обмежень для ромів на вільну реалізацію фундаментальних прав людини: на життя, фізичне і психічне здоров’я, вільне пересування, сімейну та приватне життя, освіту, працю і соціальний захист, а також – на право обирати і бути обраними. Роми мають такі самі права і свободи, якими володіють всі національні меншини, і це гарантується внутрішнім законодавством України.

Адже живучи на Закарпатті та спілкуючись з угорцями, чехами, швабами і русинами ви не відчуваєте до них такої ненависті і неприязні, яку ви відчуваєте до ромів. Просто прийміть той факт, що роми це частина нашого з вами соціального суспільства, вони живуть з нами і серед нас. Роми нічим не відрізняються від інших етнічних груп і національностей, які проживають на Закарпатті та Україні в цілому.

Зробіть крок на зустріч, постарайтеся зрозуміти, чому діти крадуть їжу, чому вони риються по смітниках, і чому вам неприємно бачити, коли вони брудні і хворі тягнуть все це сміття на конях по центру міста.

Роми – це люди, такі ж, як і ми з вами. Але на відміну від нас вони живуть в закритому суспільстві. Таке паралельне існування протягом останніх ста років призвело до повної дезінтеграції ромського населення від політико-економічної та соціально-культурного життя нашого міста і регіону в цілому.

Люди, станьте толерантними. Зайдіть в табір, подивіться своїми очима на те, як живуть роми, подивіться на маленьких дітей, яким нічого їсти. Не бійтеся ромів, не бійтеся своїх страхів, а просто поговоріть з ними хоча б раз у своєму житті.

Наталя Козир