Андрій Горват – ромський правозахисник, активіст

Мукачівський активіст, правозахисник Андрій Горват є яскравим представником активної частини ромської громади. Він переймається болючими питанням всієї ромської нацменшини, не обмежуючись клопотами окремої групи. Саме завдяки роботі таких активістів та правозахисників, як Андрій Горват, процес інтеграції ромів у суспільство реально зрушити з мертвої точки й зробити масовим.

Ми зустрілися з Андрієм, щоб поговорити про найбільш наболілі проблеми ромської громади, можливі шляхи їхнього вирішення та перспективи.

– На Закарпатті – понад 70 нацменшин. Це дуже багато, тим більше, що область маленька і живуть тут трохи більше 1,2 мільйонів людей. Зважаючи на це, чи часто місцева влада згадує саме про ромів, чи допомагає вирішувати нагальні проблеми?

– На жаль, поза 8 квітня, коли ми святкуємо Міжнародний день ромів, нас згадують не часто. У цей день влаштовують багато офіційних зустрічей, святкувань та всього іншого. Журналісти знімають сюжети. Проте – це тільки один день. За такий короткий проміжок часу не вирішиш всіх негараздів, хоча б на якому рівні зустрічі не проводили. Ще одним часовим проміжком, коли нас згадують, є передвиборчі перегони. Тоді нам теж багато що обіцяють, а в цьому році взагалі «вшанували нас» встановивши скандальний пам’ятник нашій національності.

Ми мали велику надію на Президентську стратегію інтеграції ромів у суспільство, яка була прийнята два роки тому. Але поки що доводиться констатувати, що далі декларацій справа не пішла. І нині питання перебуває на тій ж стадії, що й два роки тому, а в окремих аспектах стало навіть гірше. У 2012-2015 році діяла міська програма «Ромське населення». Вона була сформована без участі ромського населення. Але гірше те, що вона взагалі не діяла. Нічого з цієї програми не було зроблено, і тому є підтвердження у офіційних листах-відповідях. Ромську програму на 2015-2018 роки просто блокують у міській раді.

Зрозуміло, що нині, коли в країні, серйозна економічна криза та тривають бойові дії, нагадувати про свої проблеми якось навіть незручно. Проте змушений зауважити: нічого особливого для інтеграції ромського населення не робилося й тоді, коли в державі все було більш-менш гаразд. Вже майже два роки в нашому поселенні немає водопостачання.Попередня українська влада, на вимогу Євросоюзу, прийняла Стратегію, проте втілювати її в життя не почала, насамперед через брак фінансів. Та все ж, сподіваємося, рано чи пізно цей процес з боку органів влади буде запущено.

– Які проблеми, що стоять на шляху до кращого життя закарпатської ромської нацменшини та інтеграції у суспільство, Ви вважаєте найсерйознішими?

– Вони давні, всім відомі і не змінюються протягом багатьох років. Це низький рівень освіченості ромського населення, бідність, відсутність ідентифікуючих паперів, безробіття, безправність перед правоохоронними органами та владою, ромофобія і багато іншого.

Всі ці проблеми – комплексні й складні. Щоб побороти їх, нам необхідна співпраця з органами влади, правоохоронцями, освітянами, медиками, соцпрацівниками та загалом усім суспільством. Безумовно, багато чого залежить і від самих ромів. На Закарпатті зареєстровано вже кілька десятків ромських громадських організацій. На жаль, далеко не всі ведуть активну діяльність. Реально працюють приблизно 10-15 організацій.

Саме тому ми, ромські активісти, намагаємося шукати точки дотику з органами влади, щоб спільними зусиллями вирішувати нагальні проблеми. Але, нажаль, теперішній досвід роботи із міською радою є лише негативним. Так і не вирішивши питання з водопостачанням у ромському поселенні, ромська громада вирішила самостійно зарадити собі. Але звісно на законному підґрунті. Ми подали заявку на створення першого органу самоврядування ромської громади в Україні, який влада успішно блокує.

– Багато проблем, мабуть, пов’язано з тим, що важко визначити точну кількість ромів…

– Останній перепис населення відбувався ще в 2001 році і з того часу картина значно змінилася. Проте навіть тоді офіційна чисельність, до прикладу мукачівських ромів – 7 тисяч – навряд чи відповідала дійсності. Справа в тому, що чимало ромів тоді просто побоялися назватися ромами через негативне ставлення до нацменшини. Тому говорили, що вони українці, угорці чи румуни. Всього в області тоді офіційно нарахували близько…14 тисяч ромів. Хоча насправді, за даними громадських організацій, на Закарпатті проживало понад 100 тисяч представників ромської нацменшини.

Проблема полягає і у тому, що досі тисячі повнолітніх закарпатських ромів не мають паспортів та ідентифікаційних кодів, а значить, для держави вони фактично не існують. Причин цього можна вказати декілька – це й пасивність ромів та характерний для них спосіб життя, і байдужість та вороже ставлення з боку чиновників, які часто просто не бажають займатися документами ромів. Паспортизацію ромів вважаю чи не найголовнішим завданням на сьогодні.

Тому як самі активні роми, так і громадські організації, зокрема і Мукачівський правозахисний центр, допомагають людям отримати офіційні документи. Завдяки юристам центру вже понад 150 ромів отримали ідентифікуючі документи. Інколи доводилося стикатися із дуже складними випадками. Адже місцеві РАЦСи часто не бажали виконувати рішення судів щодо видачі документів. І ромам доводило оббити не один чиновницький поріг, щоб отримати те, на що вони мають право з народження.

– Якщо немає свідоцтва про народження та паспорта, то мабуть не доводиться й говорити про документи на будівництво чи нерухомість?

– На жаль, у серед ромів дуже часто фіксують випадки самовільного будівництва. Але відбувається це тому, що люди не можуть отримати в міськраді дозволів на зведення житла. Це, в першу чергу, стосується ромів, що проживають в мукачівському таборі на вулиці Франка та Пряшівській, в Ужгороді, у будинках на вулицях Пирогова, Тельмана в мікрорайонах Радванка та Шахта. За останні десять років ділянки під індивідуальне будівництво ромам майже не видавали, або видавали потай і незрозуміло кому. Між тим, як міста загалом, так і їхні ромські частини невпинно розростаються, бо людям десь треба жити. В умовах, які їм створили, роми змушені будувати житло безсистемно, не враховуючи наявності інфраструктури. Як наслідок, у місцях компактного проживання ромів нема систем водопостачання та водовідведення, суцільне бездоріжжя й купа інших проблем. Міську владу на хвилює питання благоустрою ромських поселень.

До прикладу, два роки тому в Ужгороді був конфлікт між ромською громадою та міською владою через самовільні забудови. Тоді людям погрожували зносом житла через числення порушення. Зокрема, на вулиці Тельмана самовільна забудова «вилізла» на проїжджу частину дороги. Тоді, на вимогу влади, роми звільнили проїжджу частину, але з боку міської влади, окрім тиску й залякувань, не було жодної спроби якимось чином вирішити питання.

Ромські родини – великі. Їм стає тісно, молоді треба будуватися. Але немає де. Влада стверджує, що в містах бракує землі. Не питання – давайте разом шукати ділянки в сусідніх селах, в районі. Досвід проживання в багатоквартирному будинку для ромів показав, що в квартирах ці люди жити не вміють, тому треба вирішувати питання якимось іншим чином.

– Низький рівень освіченості серед ромів Закарпаття вважається однією з найголовніших перепон на шляху до інтеграції в суспільство. Чи якось цю ситуацію намагаються вирішити?

– Це чи не найболючіше питання як для громадських організацій, так і для ромських батьків і самих дітей. Як відомо, дошкільна освіта є обов’язковою з 6-річного віку. Насправді ж місць у дитсадках катастрофічно бракує і всі дошкільнята просто не мають можливості відвідувати їх. Якщо для більшості батьків це, можливо, не є великою проблемою, оскільки вони й самотужки можуть підготувати дитину до школи, то для недостатньо освічених ромських батьків це завдання непосильне. А звідси починаються і всі подальші освітні проблеми. Не сприяють здобуттю освіти і випадки дискримінацій, які трапляються в навчальних закладах.

Звичайно, ми приділяємо велику увагу освіті ромів. Я й сам зумів піти далі завдяки освіті, тому нині хочу допомогти на цьому шляху. Варто зауважити, що незважаючи на всі труднощі, кількість ромських дітей у дитсадках та школах області поступово збільшується.

Великі надії покладаємо на запровадження масштабної сертифікованої програми «Ромські студії в УжНУ». Створена вона завдяки фінансовій підтримці Міжнародного фонду «Відродження»і покликана підтримувати культуру, мову, традиції ромів.

– Безумовно, з освітніх проблем витікає й наступна – працевлаштування. Багато ромів проживають за межею бідності, зокрема й тому, що не мають стабільних заробітків. Чи є якийсь прогрес у цьому питанні?

– Звісно, це теж дуже непросте питання з багатьма нюансами. У радянські часи, до прикладу, закарпатські роми здебільшого працювали на заводах. І, до речі, мали репутацію трудолюбивих робітників. Тому сучасні твердження про них, як про хронічно ледачих людей – безпідставні.

Ромам часто дорікають в тому, що вони просто не шукають роботу, але це не так. Зважаючи на ситуацію в Україні, коли роботу важко будь кому! Крім того, ми неодноразово стикалися з випадками дискримінації, коли ром чи ромка приходять влаштуватись на роботу, отримують відмову тільки через свою національність.

З приємного можна відзначити, що вже є чимало ромів, які займаються власним бізнесом. Працюють, як правило, в традиційних для себе сферах – торгівлі, будівництві, є й такі, що виїхали за кордон. Чимало ромів займаються традиційний ремісництвом: виготовляють ложки, водостоки для будинків, корзини чи віники. Найбільш популярні серед ромського населення є професії будівельника, маляр-штукатура, зварювальника, автослюсаря, водія, і, звичайно, двірника.


На жаль, таких позитивних випадків значно менше, ніж нам би хотілося. Тому й проживає чимало ромів за межею бідності. Хоча бідність не притаманна ромській культурі. Це соціальний чинник. Риються роми по смітниках у пошуках чогось їстівного не через якісь традиції. Проблеми в державі вигнали на смітники багато людей. І не лише ромів.

– А що на рахунок сфери охорони здоров’я серед ромської громади Закарпаття?

– Так, в сфері охорони здоров’я маємо прогрес. Пішла на спад і захворюваність на туберкульоз. В цьому надзвичайно допоміг ромський жіночий фонд «Чіріклі», який запустив проект, в рамках якого роми перевірялись на наявність туберкульозу. Відповідно, й діти народжуються здоровіші, витриваліші. Лікуються ромські діти у міських закладах охорони здоров’я.

Але у нас є нагальна проблема, яка не може вирішитись. Це те, про що я згадав вище – відсутність води. А останнє спричиняє чимало хвороб. Тож міська влада має зрозуміти, що у найбільшому ромському поселенні України де немає якісного водопостачання, можливий спалах інфекційних захворювань, що буде мати жахливі наслідки не лише для міста.

– Не можу не зачепити питання криміналу серед ромського населення. Яка ситуація у цій сфері?

– Згідно із статистикою, кількість злочинів, скоєних ромами, незначна на тлі загальної цифри. На мою думку, аналізуючи ті чи інші правопорушення, акцентувати більше слід на соціальній, а не національній, складовій.

Сам нещодавно зіткнувся із неприємним випадком. Наш мукачівський ром влітку поїхав до Харкова, щоб підмінити на роботі дідуся. Та замість цього опинився у СІЗО. Його звинуватили у нападі та грабежі. Хлопця підставили, та з цим розбиратися немає кому. Адже це ром, а якщо ром – значить злочинець – так думають більшість людей, на жаль. Це заважає об’єктивній оцінці і, що найприкріше, об’єктивному правосуддю, на яке має право кожен в Україні.

– Андрію, Ви неодноразово наголошували, що для інтеграції у суспільство нацменшини, необхідно відновити ядро ромських активістів, зокрема серед молоді. Невже нині його не існує? Де ромські барони, які могли б впливати на громаду?

– Раніше роль баронів в ромському середовищі дійсно була значна. Барони захищали людей, несли за них відповідальність. Нині навіть в обласному центрі таких людей важко назвати. Там вибори барона не проводили вже понад 20 років. Та й загалом, така модель вже застаріла. Нині права ромів треба захищати в органах влади, у міськраді, йти у депутати від округів, де роми становлять більшість, самоорганізовуватися.

Як я казав раніше, ми подали до Мукачівської міськради пакет документів (заяву, протокол, списки мешканців вулиць) для створення органу самоорганізації ромів, щоб самім вирішувати свої проблеми. Проте його, так би мовити, просто «зарубали». Вочевидь, владі не вигідно мати в місті активних ромів, які здатні відстоювати свої інтереси. Проте ми на цьому не зупинимося і будемо вимагати, щоб депутати проголосували за створення органу самоорганізації ромів в Мукачеві.

Вірите чи ні, але нині з’явилося чимало молодих ромів з активною позицією, які цікавляться політикою, суспільними процесами
і прагнуть працювати заради того, щоб покращити життя ромської громади.

Закарпатські роми були учасниками ужгородського Євромайдану, їздили на Майдан у Київ, допомагали волонтерам. Нині близько десятка ромів на Сході захищають державну цілісність України. Прогрес є. Так, поки що такі позитивні випадки поодинокі. Але головне, що такі люди з’явилися. Переконаний, що з часом вони зможуть повести за собою й інших.

Інтерв’ю записала Ірина Миронюк для Благодійного фонду «Розвиток»

PS: Центри правової інформації та консультацій, які надають безоплатну правову допомогу ромському населенню працюють при підтримці програми “Рома України”, Міжнародного Фонду «Відродження». Детальніше про діяльність мережі центрів, основи та принципи роботи читайте на сайті www.legalspace.org в розділі “Посилення правових можливостей ромських громад”. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження», інших громадських, релігійних, політичних організацій та приватних осіб.