Джерело

Ромів зазвичай називають терміном «kowli» перською мовою, мабуть трансформованим терміном «kāboli», тобто, той, який виходить з Kabol, столиці Афганістану. Однак це зовсім не факт, що всі ці групи які називаються «kowli» є справжніми ромами. Справа в тому, що майже всюди в Персії (Пе́рсія — історичний регіон у південному Ірані, що асоціюється із сучасним Іраном; останній західними державами офіційно називався Персія до 1935 року) є групи з аналогічними ромам рисами, але вони називаються різними назвами, які, іноді позначають їх географічне або етнічне походження, іноді їх соціальний статус, а іноді і їх професію.

Ідентичність цих груп є невизначеною; немає статистичних даних про них – в кращому випадку вони оцінюються як «дві або три тисячі чоловік». Їх походження є настільки ж неясним. Перський поет Абул-касим Фірдоусі (Ferdowsi) у своїй «Шах-наме» («Shahnameh») чи «Книга царів», яка була представлена у 1010 році султану Махмуду Газневідському наводить легенду про музикантів, так званих лурі. Згідно неї «Індійський король Шангул (Shangul) дав перському правителю Бахраму V (420-438) 10 000 лурі, щоб вони розважали його та людей музикою. Бахрам дав лурі зернові культури для свого господарства; вони з’їли і просили більше. У висновку, Шах відправив лурі геть із країни». Болгарський науковець Алєксей Пампоров у своїй книзі «Роми в повсякденному житті Болгарії» наводить цю легенду, яку вважає більше гіпотезою чим фактом, більш деталізовано: «Через напружену ситуацію серед бідних верств населення в країні, перський Шах Бахрам Гур запросив у свого тестя індійського короля Шанкала (Шангура) 10 000 чоловіків та жінок лурі, які були музикантами, що грають на лютні. Коли лурі прибули, перський правитель наказав, щоб їм видали волів та ослів із задумкою, зробити їх фермерами. Худобу навантажили пшеницею для посіву, аби лурі займалися господарством, а після збору врожаю грали для бідняків на лютнях не прохаючи за це грошей. Через рік шах повернувся до місця де проживали лурі й виявив, що вони їли хліб та худобу, а господарством не займалися. Бахрам Гур зрозумів, що вони не зможуть піклуватися про власне господарство і тому наказав, щоб вони завантажили особисті речі на ослів і покинули країну в пошуках роботи».

Ця цікава легенда лише частково відображає реальне життя «kowlis» і асимільованих груп. Ці групи, однак, мають деякі загальні характеристики. Вони, як правило, є невеликими групами, які складаються з двох або трьох сімей, що живуть в наметах або тимчасових житлових приміщеннях, або переміщаються з села в село і до передмість. Саме тому вони були описані як «мандрівні». Є, однак, райони в деяких містах, де «kowlis» живуть постійно.

Економіка «kowlis» заснована на поставках та торгівлі кочівниками і / або мешканцями поселення, виробів та товарів, які виготовлені власноруч. Їх професійні фірмові ковальські вироби (āhangari), дрібні предмети повсякденного вжитку, такі як сита з дерева, кошики, численні гребінці з дерева і металу, солом’яні килимки і т.д. Вони також працюють як музиканти (Лурі, Луті, tušmāl і т.д.) і, в більш обмеженому сенсі, як коміки, а також так звані шоумени в тваринних шоу.

Джерело

Ці групи об’єднанні у відокремлені внутрішні виробничі одиниці, які пов’язані один з одним усередині кожної професійної гільдії; кожна професія відповідає групі і групи в цілому ендогамні. У групі, передача соціального статусу і технічної спеціалізації патрилінійна.

Переважна кількість kowlis є мусульманами: шиїтами або сунітами в залежності від обставин. Вони частково переймають мову мешканців села чи родових общин, для яких вони працюють. Тут їх називають ḡorbati («незнайомець»). Ремісникам і музикантам забороняється одружуватися за межами своєї групи. У деяких районах, наприклад, в Baktiari регіоні, їм заборонено практикувати ту ж діяльність, яку практикують мешканці (наприклад, тваринництво, ткацтва) або носити схожий одяг.

Етнічна ідентичність, реальна або передбачувана, яка пов’язана з їх професійною спеціалізацією, які живуть в контакті з кочовими племенами на південному заході Персії, таким чином, має вирішальне значення для їхнього соціо-культурного статусу; тим не менш, вона залишається досить неоднозначним питання. Навіть найменування цих груп є неоднозначним. Терміни різняться не лише в Персії, але в усьому Близькому Сході і позначають їх по різним критеріям: починаючи від соціально-економічного статусу (наприклад, ḡorbati «іноземець»), професії (āhangar «коваль», luṭi «музикант») та нібито етнічного походження (čingāna «з Čangar або Žingar, в Індії», kowli «від Kabol», Zott або Jat «індійський» sudāni, «чорний»).

Тут і лінгвістичний критерій мало чим може допомогти. Проте, ясно одне: для всіх груп в титульному питанні, перська або мови племен, з якими вони контактують, були другою мовою, робочою мовою. У деяких випадках (мови Darviši, Luṭiuna, Āhangari, Širāzi і т.д. в різних місцях) вражає наявністю спільних термінів між декількома групами, такими як sanuta або sanufta для собаки; tirang – віл; nahur – очі; mana – хліб; dontaz – сестра; bri – брат; dāqis – мати; bāqis – батько і так далі. Ці схожості можуть вказувати на існування і в Персії, щонайменше, частково спільної мови і культури серед груп «kowlis» і асимільованих груп, незважаючи на сильну втрату культури, викликаної фрагментації і географічної дисперсії.

Цікавою є присутність в цих мовах, слів, близьких до хінді, Романі і манушської (нею розмовляють роми в певних частинах Європи), таких як čekel, земля / ромською čik/ бруд; gohrā, кінь / хінді qorā; loh, залізо / хінді loha; potor, син / хінді putra і так далі. Ці подібності вказують, що розглянуті групи, їх мову (и) і їх культуру (и) можна було б розглядати як частину великої загадки, відомої як «роми».

Однак такі домисли, набагато більше, ніж певні висновки, засновані на фрагментарних даних, наявних в даний час.

Переклад Ірини Миронюк із джерела
http://www.iranicaonline.org/articles/gypsy-i