«Якщо хочеш, щоб щось було зроблено – зроби це сам» – це прислів’я з часом стало правилом не лише для окремих людей, але й для цілих громад. З часом прийшло усвідомлення того, що якісь місцеві, не дуже суттєві, другочергові за мірками органів влади питання, ефективніше вирішувати самотужки – маленькою громадою, для якої ці питання є якраз дуже важливими.

В цивілізованому світі, що розвивався за демократичними принципами, давно усвідомили, що самим зробити все так, щоб людям жилося максимально комфортно, не під силу ані органам влади, ні недержавним установам, тому назріла потреба у спільних діях. Логічно поміркувавши, що найкраще свої проблеми знають самі мешканці, органи влади почали стимулювати громадян самоорганізовуватися й власними силами вирішувати питання. Міська влада в такому випадку виступає у ролі фінансиста, громадські організації в ролі консультантів, а безпосередні роботи та контроль беруть на себе уповноважені громадою.

Дана система виявилася настільки ефектною, що нині без неї вже себе й не уявляють.
В Україні такі нововведення прийшли відносно недавно і втілювалися не так просто. Очевидно, давалася взнаки нав’язана ще за часів СРСР переконаність, що всі подібні питання за громадян повинна виконувати відповідна структура.

Тим не менше, спільний проект ПРООН та Європейського Союзу «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», що стартував в Україні ще у 2008 році, зумів залучити майже півмільйона громадян України, принести користь 900 тисяч українців, зробивши внесок в покращення якості освіти, енергозбереження, охорону здоров’я та захист довкілля.
Крім того, додатковим результатом проекту стало збільшення рівня довіри між громадянами та місцевими органами влади, зміна «радянського» способу мислення місцевих громад, та більша згуртованість людей.
Власне, говорячи про ромське самоврядування та розвиток ромських громад, ми очікуємо на такі ж результати.

Говорячи про ромське самоврядування, слід насамперед врахувати два важливі чинники. По-перше, на даний момент ромського самоврядування, як такого, не існує взагалі. Ми перебуваємо лише на початку цього довготривалого шляху, і проходячи його, будемо зіштовхуватися з нерозумінням та необхідністю ретельно прораховувати кожен крок. По-друге, альтернативи такому розвитку ромських громад фактично немає. Шляхом самоорганізації пішли європейські громади, потроху до нього приєднуються громади українські. Якщо ми прагнемо посприяти інтеграції ромського населення в суспільство, ми, як громадські активісти, так і органи влади на всіх рівнях, повинні докласти максимум зусиль, щоб органи ромської самоорганізації були створені і роми мали можливість самі займатися вирішенням своїх проблем. Інше важливе питання: донести до ромів необхідність подібної самоорганізації та користь, яку може дати громаді самоврядування й співпраця з органами влади та неурядовими організаціями у цьому напрямку.

Ромське самоврядування потрібне насамперед звичайним мешканцям таборів, які завдяки демократичній системі отримають шанс на те, що їхня думка буде врахована при прийнятті рішень. Усвідомлення того, що від кожної людини залежить щось важливе, з часом призведе до більшої свідомості ромів.

Переваги самоврядування ще і в тому, що не доводиться вигадувати велосипед. Ця система випробувалася десятки років в різних країнах та в дуже різних категоріях населення. Щоб прогнозувати очікувані результати, достатньо глянути на досвід інших громад, врахувавши ромську специфіку, безумовно.
Серед головних результатів, які дають проекти, що втілюються завдяки впровадженню самоврядування, значне покращення побутових умов, в яких проживають люди, суспільна активізація мешканців територій, на яких впроваджене самоврядування, прищеплення демократичних принципів тощо.

У випадку з ромським населенням самоврядування нестиме ще й освітні функції. Принцип роботи, згідно з яким у ній беруть участь всі мешканці громади, дозволить ромам безпосередньо ознайомитися з правилами колективної роботи, дізнаватися юридичні нюанси такої діяльності. Самоврядування допоможе використовувати людський ресурс таборів та поселень – це особливо важливо з огляду на те, що значна кількість ромів нині безробітня.

Крім того, розвиток ромського самоврядування може кардинально змінити стосунки ромських громад та органів місцевого самоврядування. Нині вони безмежно далекі від ідеальних. Тут швидше панує взаємна недовіра й ворожість. Ситуацію можливо змінити, якщо делеговані громадою представники ромського самоврядування вестимуть діалог із владою на рівних, партнерських умовах, пропонуючи впроваджувати спільні проекти, а не займаючись випрошуванням чергових пільг чи допомог.
В цілому розвиток ромського самоврядування призведе до формування самосвідомості та самодостатності ромської громади та органів місцевого самоврядування шляхом проведення відкритого діалогу між членами громади, заохочення соціальної активності, визначення колективного бачення майбутнього та впровадження спільних ініціатив щодо розвитку громади.

Насправді, ідея про ромське самоврядування зовсім не нова. Закарпатська обласна рада вже двічі приймала програми стосовно ромського населення, в яких передбачала ромське самоврядування. Вперше про таку систему самоорганізації згадали в програмі «Ромське населення» на 2003-2007 роки, прийнятій 25 вересня 2002 року. Зокрема, одним із завдань програми було задекларовано: «Формування активних органів ромського самоврядування в місцях компактного проживання ромів». Автори програми очікували від такого кроку «активізацію діяльності ромського самоврядування та громадських організацій у місцях компактного проживання ромів». Щоб втілити завдання в життя, обласна рада доручила відділу у справах національностей та міграції облдержадміністрації надати допомогу в розробці Положення про ромське самоврядування, його виконавчі органи. Райдержадімінстрації та міськвиконкоми мали сформувати органи ромського самоврядування в місцях компактного проживання ромів.

Вдруге обласні депутати згадали про ромське самоврядування, приймаючи програму «Ромське населення Закарпаття» на 2012-2015 роки 13 липня 2012 року. Втім, і завдання, й очікувані результати, і відповідальні за роботу в новій програмі виявилися абсолютно ідентичними попередній. З чого можемо зробити висновок, що за час, який пройшов між цими двома програмами (10 років) органи влади в області не зробили для розвитку ромського самоврядування нічого.
Зі всією впевненістю, основуючись на власному досвіді, можемо заявити: за весь цей час закарпатські органи місцевого самоврядування дійсно не зробили нічого, щоб допомогти ромам самоорганізуватися і впровадити самоврядування.
Хоча, на відміну від 90-х, в останні 10-15 років влада постійно заявляє про зусилля, спрямовані на інтеграцію та покращення життя ромів (зокрема й ромське самоврядування), насправді нічого цього не робиться. Про реальне ставлення представників влади до ромської проблематики може свідчити бодай той факт, що програми по ромському населенню навіть не пишуться з чистого листа з урахуванням можливих змін, які відбулися за попередні роки. З програми в програму просто копіюється один і той же текст із незначними відмінностями. Власне, авторів, які готують програми, навіть можна зрозуміти. З року в рік дійсно не відбувається жодних змін, тож і немає потреби щось змінювати у документі.

Реальність така, що між ромським населенням Закарпаття та органами місцевого самоврядування стоїть міцна глуха стіна нерозуміння. Ігнорування всіх проблем ромів призвело до того, що ціла нацменшина опинилася в ізоляції, її просто виключили із соціуму, залишивши їй місце на самому дні соціальної драбини.

Глобальним завданням ромського самоврядування є підняття нацменшини з цього дна. Серйозними завданнями, втілення яких допоможе досягти головної цілі, тобто інтеграції ромського населення у суспільство, є:
– участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм;
– забезпечення кожній людині безпечного для життя навколишнього середовища;
– зберігання і раціональне використання природних ресурсів;
– здійснення обґрунтованої політики розвитку ромської громади;
– створення умов для працевлаштування жителів ромського поселення та їх матеріально-фінансової самостійності;
– покращення матеріально-побутових умов ромської громади;
– створення умов життя в місці компактного проживання ромів, що сприяють досягненню фізичного, культурного, морального і духовного розвитку особистості;
– організація закладів по підтримці здоров’я жителів ромської громади;
– розширення доступних для ромського громади форм користування соціально-культурними, спортивними закладами;
– надання підтримки в розвитку національно-етнічних, вікових, фахових, культурних, релігійних та інших груп населення, створення умов для їх діяльності і мирного співіснування, участі в них широкого кола жителів ромського поселення;
– забезпечення ефективного захисту від злочинності, правопорушень, будь-яких форм насильства та дискримінації.

Слід усвідомити, що ромське самоврядування неможливо втілити в життя, якщо не буде ініціативи від влади на всіх рівнях – починаючи з центральної в Києві і закінчуючи міськими, селищними й сільськими радами у населених пунктах, де компактно проживають ромські громади. І ініціатива звісно ж має бути реальною, а не декларативною. Прохолодне ставлення органів місцевої влади до розвитку ромського самоврядування, видається доволі дивним. По всій логіці вони б мали бути максимально зацікавленими у тому, щоб громаду представляли представники ромського населення, обрані всім табором. Щоб ініціативні роми самі визначали пріоритет, згідно з яким треба вирішувати проблемні питання. У місцевої влади з’явилася б можливість делегувати представникам органу самоврядування ромів свої повноваження, лише виділивши кошти з бюджету й позбувшись всіх інших клопотів, пов’язаних із реалізацією проектів.
Влада сама б мала ініціювати розвиток місцевих громад, оскільки це дозволяє ефективніше вирішити як тимчасові завдання міста чи села (ремонти, благоустрій, будівництво соціальної інфраструктури тощо), так і глобальні (розвиток демократії, зміцнення громад, виховання громадських лідерів).
У випадках інших видів самоорганізації населення ми ще можемо спостерігати зацікавленість влади в розвитку самоврядування громад. Скажімо, фінансово стимулюється створення ОСББ. Але що стосується ромського самоврядування, то тут все інакше. Якщо на словах органи місцевої влади висловлять всіляку підтримку ромському самоврядуванню, то на ділі вони ніколи не виступають із ініціативою, не пропонують свою допомогу й не обіцяють стимулів, які б спонукали до створення самоврядування.
На нашу думку, таку поведінку можна пояснити хіба що упередженим ставленням до ромської громади. Тобто представники влади просто не вірять у те, що роми здатні самостійно організуватися й на власний розсуд вирішувати, що і як їм треба змінювати у своїй громаді. Знаючи про укорінені стереотипні уявлення про ромську нацменшину, такий скепсис стосовно ромської самоорганізації не дивує.

Однак представник влади не повинен послуговуватися критеріями віри й невіри. Розвиток громад – це прямий обов’язок місцевої влади. Відповідно, ухиляючись від участі в розвитку ромського самоврядування, чиновники просто не виконують взяті на себе зобов’язання.
Між тим, розвиток ромського самоврядування відкриває чималі перспективи в питанні інтеграції ромського населення в суспільство. Чинне законодавство України дає подібним органам самоорганізації широкі повноваження у всіх галузях. Активно діючі органи ромського самоврядування можуть реально зрушити з місця такі болючі для ромської громади, як умови проживання, освіта, охорона здоров’я, навіть створення робочих місць у місцях компактного проживання ромів.

В разі існування ромського самоврядування, роми могли б там отримувати правову допомогу, допомогу в оформленні документів. Є також можливість опікуватися найменш захищеними представниками ромської громади – інвалідами, самотніми старими чи дітьми-сиротами.

Важливий аспект розвиненого ромського самоврядування – пошук та виховання активних та ініціативних ромів. Відомо, що однією з проблем ромського населення вважається слабкість та нерозвиненість еліти. Надання можливості працювати на громадській суспільно важливій роботі обов’язково виявить та зацікавить молодих активних ромів, які тяжіють до подібної діяльності, але не знають, як втілити свої прагнення в життя. В перспективі, з них може визріти нова ромська еліта, яка поведе за собою й інших ромів.

Влада зі свого боку може стимулювати створення органів ромського самоврядування, надаючи в оренду комунальні землі, фінансуючи діяльність органів, розбудовуючи соціальну інфраструктуру в місцях компактного проживання ромів тощо.
В такий співпраці ромів із владою найперше та найголовніше – пошук діалогу, точок дотику, які хоча б трохи зменшать рівень взаємної недовіри й ворожості. Якщо цього вдасться досягти, можна буде говорити про початок співпраці влади та ромської громади на новому, партнерському й рівноправному рівні. Представники ромського самоврядування реально можуть стати містком між нацменшиною та владою

Важливість розвитку ромського самоврядування полягає в тому, що успіх в цьому начинні потрібний як самим ромам, так і представникам інших національних меншин, що проживають поряд. Одним з «найпопулярніших» докорів у бік ромів залишається такий, що вони паразитують на суспільстві, й доводиться все робити за них. Розвинене ромське самоврядування дозволить вирішувати питання громади самостійно, не випрошуючи нічого у органів влади й не очікуючи обіцяного роками, збираючи при цьому негатив з боку упереджених мешканців інших національностей.

Суттєвою перевагою ромського самоврядування перед місцевою владою є те, що до його органів входитимуть ті ж таки жителі ромських таборів та поселень. Тобто люди з тією ж ментальністю, зі знанням проблематики зсередини, з розумінням, які зміни мешканці населення потребують.

Важливо, що формат місцевого самоврядування передбачає: його представники обов’язково мають бути обрані таємним голосуванням, в якому беруть участь всі повнолітні представники громади. На відміну від малозрозумілих виборів барона, така система волевиявлення дозволить дійсно враховувати думку всіх членів громади. Це додасть відповідальності обраним представникам в органи ромського самоврядування. На відміну від голови міста чи села, який не відчуває відповідальності за ромську общину, оскільки, як правило, вона відносно мала й не так сильно впливає на результати голосування, а до самих ромів ставлення зневажливе навіть у кандидатів на посади голови чи депутата, обраний ромською громадою представник ромського самоврядування так легко від виборців відмахнутися навряд чи зможе.

Слабким місцем, яке й викликає скепсис у противників необхідності ромського самоврядування, є низький освітній рівень більшості ромів. Безумовно, такі побоювання небезпідставні. Проте, по-перше, глобальність цієї проблеми перебільшена. На Закарпатті вже є молоді соціально активні роми з вищою освітою, які здатні взяти на себе такі обов’язки. По-друге, в роботі над самоврядуванням ромам готові допомогти співробітники благодійних фондів, які вивчили міжнародний досвід. І звісно ж ми, працівники Благодійного фонду «Розвиток», які вже довгий час займаємось ромським питанням, розраховуємо на співпрацю з органами влади.

В цілому ж важливість створення й розбудови ромського самоврядування не викликає сумніву. Це дійсно ефективна і багатофункціональна система, що давно довела свою корисність. Розвиток місцевого самоврядування, при належній роботі, здатен покращити життя ромської національної меншини практично у всіх сферах життєдіяльності – як в соціальному захисті, економічному становищі, охороні здоров’я, так і в культурі, освіті чи дозвіллі.

Головне, що система самоврядування не передбачає, щоб щось громаді давалося просто так, у вигляді допомоги. Щоб чогось досягнути, активні роми повинні працювати самі і налагодити співпрацю з партнерами. Тобто, займаючись корисною роботою для своїх громад, вони водночас вчитимуться самі, удосконалюватимуть свої навички і, зрештою, вчити інших, розширюючи таким чином коло ініціативних ромів та подаючи правильний приклад все більшій кількості ромів.

Робота ромського самоуправління яскраво продемонструє ромам, що жити можна зовсім по-інакшому, базуючись на нормах демократії та рівноправ’я, а не лише за архаїчними ромськими звичаями, які не змінюються багатьма десятиліттями. І чим більше ромів почнуть це усвідомлювати, тим швидше відбуватиметься процес інтеграції ромів у суспільство. Тобто розвиток ромського самоврядування стане вкрай ефективним важелем для корінної зміни ромської нацменшини в Україні.

Хочеться закінчити статтю останньою подією про те, що ромські активісти з Мукачева на минулому тижні подали в мерію міста документи на реєстрацію першого в Україні Органу самоорганізації ромської громади. Маємо надію, що міська влада не буде чинити перешкоди такій ініціативі та піде на зустріч ромам.

Олег Григор’єв