Пізно увечері 11 серпня позаминулого року у голови громадської одеської організації «Комітет по боротьбі зі злочинністю та корупцією» Олексія Косарєва пролунав дзвінок по мобільному.

– Допоможіть, товариша вбивають на наших очах! – Того, хто дзвонив, звали Андрієм Барановим. Він був пацієнтом або, точніше сказати, жителем Новосавицького спецінтернату для душевнохворих, сумно відомого в Одеській області.

“Будеш погано себе вести – направимо в Новосавицький», – назва це давно вже стало страшилкою.

“Хто в Новосавицький поїхав, назад не повертається. Санітари там за погану поведінку заводять в котельню – раз, і немає людини”, – розповідали журналісту Центру інформації з прав людини “клієнти” інших будівель закритого типу.

ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З СЕРІАЛУ про пітерську МІЛІЦІЮ

– Юру били. Металевою палицею били. Він сам був винен. Він перший поліз на одного нашого, хотів телевізор на інший канал перемкнути, а по ньому “Ментовські війни” показували, і всі дивилися. Ми не дали йому переключити. Юра розбушувався, і його скрутили санітари. Вони прив’язали його до ліжка залізним дротом. Били цілий вечір без перепочинку. Юра лежав, у нього розпухли руки, ребра були переламані. Потім він дихати перестав, і його кудись віднесли, ми не знаємо куди, приїжджайте, а то його, мертвого заховають, і ми нічого вам не доведемо. – Невідомий чоловік на тому кінці трубки заїкався і спотикався на кожному слові.

– 12 серпня вже о 7:00 ранку виїхали в Великомихайлівський район, – розповідає правозахисниця Тетяна Макарова.

Прибувши до спецінтернату, одеські правозахисники поспішили включити відеокамери. Видовище: поки «антураж» з «акторами / масовкою» не прибрали з очей – було наче з кінохроніки «звичайного фашизму». Уявіть тільки: в страшну спеку прямо на вулицях в клітинах знаходяться напівголі люди. Тіла їх покриті потом і піском, волосся скуйовджене. В очах – безглуздість …

Плівки з доказами того, що творилося в інтернаті, згодом були долучені до матеріалів кримінальної справи.

– Де Юра Вовченко? – Запитали правозахисники у керівництва інтернату.

– Не знаємо. Десь був …

Нарешті почулося:

– Помер, начебто.

– Від чого помер?

– Від серцевої недостатності.

Як доказ новоприбулим показали вердикт лікаря Григорія Ткачука, який працював в цьому інтернаті вже багато років. Смерть, судячи по записах, сталася пізно ввечері, у хворого стався напад.

Але в картці Вовченко не означає, що він страждав захворюваннями серця. Не було там і результатів розтину.

Труну з тілом убитого пацієнта терміново ексгумували.

– А де тіло?

Тіла не було теж. Директор інтернату розвела руками: я вчора сама хворіла, лежала під крапельницею, тому «не в темі».

Пацієнти Новосавицького спецінтернату як по команді поховалися по кутках. Лише деякі погоджувалися поговорити, – але більше не про зниклого товариша, а про те, що в їх житті відбувається.

– Пенсію не віддають. Повинні нам віддавати 25 відсотків на руки, решта йде в інтернат за те, що ми тут живемо. У мене пенсія 187 гривень (приблизно 23 долари США) – я ці гроші не бачу, – розповів на камеру один з найбільш дієздатних жителів.

– Цукерок і сигарет купити не на що, – хором поскаржилися інші.

Це були “квіточки”. Правозахисники також з’ясували, що в спеку інвалідів персонал змушував по 12-16 годин на день орати на присадибних ділянках. Платили за це 21 гривню (приблизно 2.5 долара США) на місяць. Хто відмовлявся працювати – саджали в карцер, на хліб і на воду.

– Нас як лохів працювати змушують, а якщо на роботу не вийшов, залякують котельнею і б’ють, – розповів тутешній житель Сергій С.

У ГЕТТО ЯК У ГЕТТО

Звичайно, для іноземців одкровення душевнохворих, можливо, здалися б пеклом. Але для України подробиці проживання в Новосавицькому виглядали цілком звичайним явищем – так, змушують працювати, садять в карцер, ображають, але кому зараз легко?

Санітари ж навперебій запевняли, що відносяться до свого контингенту гуманно. Щодо побиття – хворі брешуть. Трудотерапія на городах лікує. А в клітках люди сидять, тому що по режиму їм належить гуляти, а без кліток вони розбіжаться.

Але куди все-таки подівся новопреставлений Вовченко?

Шукати його тіло правозахисники вирушили на кладовище. Назустріч їм йшов один з місцевих – з мотузкою і лопатами. На питання, звідки він, сказав, що з похорону Юри. “Казали закопати, а потім розкопати”. Ватага хворих ззаду тягнула на витягнутих руках грубо збиту труну. “Кого тягнете?” – “Юрка”.

– Я давала розпорядження його ховати? Та ви що? Цього не було! У мене купа свідків! Покличте чергову медсестру! – Обурювалася директор Валентина Стукало. – Все можна перевірити, підняти документи. У мене таке сталося вперше. І навіщо ви говорите, що мій підопічний помер від побоїв?

Олексій Косарєв стверджує: того ранку пані директор була в нетверезому стані.

Коли труну розкрили, правда, виявилася очевидною – свіжі грудки землі на спотвореному тілі, на простирадлі, якій був накритий померлий.

Замість обличчя і тіла – фіолетове місиво.

У смерті Юрія Вовченка звинуватили … Андрія Баранова. Того самого, який першим забив тривогу. Деякі з жителів інтернату навіть дали свідчення, що особисто бачили, як немічний Андрій в закритому карцері обробив здорованя Юру. Де в цей час були санітари, які повинні були розняти забіяк?

– Санітари були дуже зайняті, – ховали “донощики” очі.

Версія, погодьтеся, відразу виглядала безглуздо. Навіщо Андрію піднімати скандал? І навіщо керівництву знадобилося ховати труп Вовченко – адже Баранов його в підсумку наказав таємно закопати.

Директора інтернату Валентину Стукало зняли з посади, міліція порушила кримінальну справу і відносно лікаря, який розпорядився поховати убитого, не повідомивши про його смерть в міліцію. Губернатор Одеської області Едуард Матвійчук наказав сформувати комісію для розслідування цього випадку і від її членів проінспектувати всі без винятку подібні заклади.

– Я впевнений в тому, що ви знайдете порушення, так вони там є, – сказав Едуард Матвійчук під час апаратної наради ОДА. – Найважливіше питання: де 100 чоловік з Новосавицького інтернату? Прошу відпрацювати це питання і перевірити все – від медичних карток до табличок на кладовищі.

ІНСПЕКЦІЯ ПРИЇХАЛА І З’ЯСУВАЛИ …

… Що за списками на поставках в Новосавицькому числяться 220 чоловік. Реально ж тут живуть всього … 120 постояльців. Куди поділися інші?

Україна загула. «Стартова історія» зі смертю Вовченко на час відійшла в сторону. “Сотня душевнохворих зникли з Новосавицького гетто!”, “У психлікарні в Одеській області недорахувалися 100 пацієнтів!”, – Рясніли заголовками передовиці газет і новинні стрічки інтернет-сайтів …

Через місяць “мертві душі” з Новосавицького знайшлися … в сусідніх селах. Вони дійсно пішли з рідного інтернату, де, за їхніми власними словами, “били і заколювали”, найнялися батраками.

Те, що ці втікачі – жителі псих-інтернату і, можливо, представляють загрозу для суспільства, господарів ферм не надто хвилювало. Як, власне, і керівництво Новосавицького – ті навіть не намагалися когось знайти.

Але не всі селяни виявилися цілими і неушкодженими.

Правозахисниця Тетяна Макарова склала довжелезний список. У ньому прізвища тих, хто помер в Новосавицькому за останні роки – за часів правління двох директорів, які протягом цього терміну звільнилися. Майже всі загиблі, їх тридцять чоловік, – люди дуже молоді.

2004 рік: Іванищев – 25 років, Гончарук – 19 років, Шуляков – 21 рік.

2005 рік: Кіоссе – 28 років, Ніколаєнко – 25 років.

2006 рік: за перші півроку 2010-го померли вже сім – від чого? “Ні в одному з випадків не провели розслідування, цих людей поховали так само, як і Вовченко”, – обурена Тетяна Макарова.

Хоча за документами все було чисто – у всіх ідеальні свідоцтва про смерть, з діагнозами, поставленими доктором Ткачуком, на перший погляд, до них не підкопаєшся: “гостра серцева недостатність”, “цироз печінки” …

«ПАПІР ВСЕ стерпить»

На версії про епідемію “цирозу”, яка викосила три десятка душевнохворих, і вирішили зупинитися. Решту було багато трупів ексгумували. Адже якщо раптом з’ясується інша безстороння причина настільки масової загибелі мешканців інтернату, – занадто великі голови полетіли б через недогляд і халатність … А так відбулися лише директором і лікарем.

Між іншим, навіть будучи звільненими, вони ще півроку перебували на своїх робочих місцях. Оскільки бажаючих зайняти їх місця просто не знайшлося.

За підозрою же в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень Юрію Вовченко, які спричинили його смерть, був затриманий Юрій Коломієць на прізвисько «Карась», рядовий санітар.

Він зізнався, що закрив Вовченко в карцері, бо сильно буянив – його довелося втихомирювати. Мабуть, перестарався. Винним себе санітар не визнав.

Так само не досліджувався шлях коштів, що надходили в інтернат в розрахунку на його 220 постійних пацієнтів.

Слухання резонансної справи в суді Великомихайлівського району, яке завершилося в минулому році, за визначенням не могло не підтвердити найгірші прогнози правозахисного співтовариства щодо справжніх винуватців «Новосавицького трагедії».

Свідками на судовому процесі виступали виключно співробітники Новосавицького спецінтернату. Його підопічних, як недієздатних, навіть і не пробували вислуховувати.

Прийнявши версію міліцейських слідчих, суд практично «проштампував» висновки. Винними у побитті до смерті пацієнта Вовченко, на думку суду, слід вважати декількох душевнохворих: Михайла Воюева, Андрія Семенова та Андрія Баранова. А чи не санітара Коломійця.

– Спочатку санітарові інкримінували організацію вбивства підопічного інтернату, – прокоментував вирок прокурор Великомихайлівського району Ю. Мухаір. – Але потім, в результаті додаткових експертиз, змінили обвинувачення. Під час вбивства на місці було троє підопічних інтернату, їх визнали винними і направлять в психіатричну лікарню тюремного типу в Дніпропетровську. Там до них застосують примусове лікування. А санітара звинуватили тільки в нанесенні тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Коломієць визнав свою провину і був засуджений, міра покарання – 1 рік тюремного ув’язнення.

«Підсудний Коломієць за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Обставин, що обтяжують покарання, суд не вбачає. Обставини, що пом’якшують покарання, – щире розкаяння в скоєному», – сказано в судовому вироку.

Санітар-садист вийшов на свободу вже восени. До терміну покарання зарахували час перебування під арештом до суду, тобто, починаючи з 13 серпня 2010 року.

Працевлаштуватися в інтернаті або подібному закладі він більше не зможе.

Зауважу 30 листопада 2010 Великомихайлівський суд визнав винним у ненаданні медичної допомоги та перевищенні влади колишнього лікаря інтернату Григорія Ткачука. Той, що не сповістивши органи внутрішніх справ про смерть підопічного, наказав поховати Юрія Вовченка. Ткачук отримав 4 роки умовно.

– … ФІРМА РОБИТЬ ТРУНИ

Багато років в цьому місці відбувалося незрозуміле, що знайшло відображення у фольклорі пацієнтів інших психіатричних лікарень: “З Новосавицького живими не повертаються”.

Однак ні громадськості, ні правоохоронним органам не було діла, що ж там таке відбувається. “Жителі психоневрологічних будинків, на думку багатьох, люди неповноцінні, а по суті своїй вони безправні, їх ніхто не захищає”, – впевнена правозахисниця Тетяна Макарова.

Від таких відмовляються навіть власні батьки. Та ж мати Юри Вовченко, коли їй повідомили про смерть сина, просила передати, щоб його ховали без її участі. І далеко не завжди батьки це – маргінали, які спилися. Занадто багато душевних сил і духовного здоров’я потрібно, щоб прийняти і зрозуміти людину з подібним безнадійним діагнозом. Хворому суспільству душевнохворі не потрібні.

Офіційним опікуном їх є держава. ПНІ – закриті психоневрологічні інтернати в забутій глушині, від ХХI століття подалі, – маленькі “рабовласницькі” імперії. Там пияцтво чергується з нападами, там лікують медикаментами, які застаріли півстоліття тому і годяться хіба що на те, щоб “вирубати” буйних. Там постійні бійки, насильство по відношенню один до одного, в тому числі і сексуальне.

“Мене ґвалтували, і я буду ґвалтувати”, – зізнавався правозахисникам 18-річний хлопчик, який потрапив в інтернат з психушки, де він провів все дитинство.

– Вся система лікування і підтримки людей з психоневрологічними захворюваннями вимагає радикальної реформи, – зазначає народний депутат Ірина Геращенко, яка свого часу відвідала Новосавицький інтернат. – Наша психіатрія має глибокі радянські корені, недарма в СРСР “психушки” боялися більше, ніж в’язницю, тому що з в’язниці можна вийти, а з “палати номер 6” – ні. Правозахисники вже давно кричать про необхідність гуманізації системи, впровадження сучасних методик профілактики та підтримки хворих.

Ці люди не здатні існувати на волі, приймати самостійні рішення, нерідко і усвідомлювати себе – часом вони просто небезпечні. Але і охороняють їх далеко не кращі представники нашого суспільства.

– Санітари, що працюють в таких інтернатах, не мають медичної освіти і навіть не проходять професійних курсів, хоча очевидно, що специфіка закладу вимагає спеціальних знань, – констатує І. Геращенко. – Система підготовки соціальних працівників теж вимагає дискусії. Щодо волонтерів, то у нас їх хіба, що для Євро -2012 набирають.

Дійсно, так чи так уже поспішають на нудну роботу цілком адекватні, професійно підготовлені і відносно непогано працевлаштовані люди?

– До нас приходять або ті, кому нікуди подітися, або потенційно здатні на агресію, які хочуть панувати над безпорадними, – коментує ситуацію психіатр, який зважився на одкровення на умовах анонімності. – Ми змушені погоджуватися і на такі кандидатури. Тому що особливого вибору немає. І навіть ті з молодшого персоналу, хто цілком адекватно поводиться, з часом стають більш жорстокими і байдужими. Інакше теж злетить з котушок. Психологічної розрядки немає, зарплата маленька, весь час варишся в цьому котлі божевілля … Треба мати дуже міцну нервову систему і сильний інтелект, щоб якось опиратися цьому. Звичайні люди не винні в тому, що одного разу вони можуть стати звірами по відношенню до тих, хто перебуває під їх контролем, в їх повній владі …

– Один з наших інвалідів, зовсім молодий хлопець і цілком нормальний, дуже боляче висловився про майбутнє собі подібних: “Ми всі стоїмо в черзі за смертю”, – продовжує Тетяна Макарова.

До старості люди з психіатричними діагнозами, особливо ті, хто захворів молодим, доживають рідко. Виготовлення трун про запас було улюбленою забавою в тому ж Новосавицькому інтернаті. Молоді інваліди, за спогадами очевидців, самі собі стругали труни. Так само заздалегідь викопували вони собі і могили. Це було в порядку речей. І 10 років, аж до вбивства Вовченко, це нікого не хвилювало.

За даними Харківського інституту соціальних досліджень, в даний час в розташованих на території України “місцях несвободи» (під ними слід розуміти не тільки установи пенітенціарної системи та міліції, а й Міністерства охорони здоров’я, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства соціальної політики та ін.), міститься близько мільйона чоловік.

На утримання таких установ держава витрачає значні кошти, які використовуються не завжди ефективно. У частині «місць несвободи» люди не мають доступу до медичної та юридичної допомоги, інформації, належним програмам реабілітації, адаптації та соціалізації.

«Як показують наші дослідження та окремі результати журналістських розслідувань, умови поводження з людьми в таких «місцях несвободи», як, наприклад, психоневрологічні інтернати, військові частини, дитячі будинки – іноді можуть бути набагато гірше, ніж в ізоляторі тимчасового утримання в міліції або в в’язниці, – зазначає кандидат соціологічних наук, директор Харківського інституту соціальних досліджень Денис Кобзін. – Суспільна увага до цих місць, громадський контроль за цими місцями набагато нижче, бо вважається, що за ними контролюючу роль грає сама держава».

Про ефективність того контролю можна судити по щойно описаної кривавої історії Новосавицького спецінтернату і двох вироків Великомихайлівського.

Автор: Олег БАЗАК. Фото Центр информації про права людини