Соціальний прогрес не стоїть на місці і однією з його закономірностей є інформатизація нашого суспільства. Багато хто не бачать різниці і ототожнюють цей процес з комп’ютеризацією. Однак, два цих поняття мають суттєві відмінності. Впровадження та розвиток комп’ютерної бази, за допомогою якої люди можуть отримувати вже перероблену інформацію і її накопичувати для своїх потреб – це комп’ютеризація. Безумовно, що без неї не може йти й мови про розвиток інформаційного суспільства, так як поява і розвиток комп’ютерів – це основа, універсальний засіб для обробки будь-якої можливої ​​інформації. А інформатизація суспільства – це вже повний комплекс заходів, які спрямовані на те, щоб забезпечити людей достовірними, вичерпними і оперативними знаннями з будь-якого питання. Різниця зрозуміла – акцент переноситься не так на технічні засоби, а на цілі і досягнення соціального і технічного прогресу.

Сьогодні успішна діяльність багатьох людей і організацій безпосередньо залежить від факту їх інформованості, а також уміння ефективно розпорядитися наявною інформацією. Це відбувається і на загальносвітовому рівні і на рівні окремо взятої людини. Навіть якщо мова йде про прості шкільні канікули, батьки переглядають десятки сайтів з метеозведеннями, перш ніж відпустити своє чадо в інше місто на екскурсію! Чи потрібно тоді доводити необхідність володіння інформацією, якщо справа стосується політичних чи фінансових рішень на рівні держав? Без технічних засобів, тих же комп’ютерів, це просто нереально.

З середини минулого століття лавинні потоки інформації хлинули на людину з таким напором, що сприймати її адекватно стало неможливо. Це і послужило поштовхом до початку процесу інформатизації, як необхідного фактора для нормальної життєдіяльності будь-якої людини і суспільства в цілому.

Якщо говорити про нашу країну, то навряд чи можна з упевненістю стверджувати, що поняття «інформаційне суспільство» в Україні остаточно сформувалося. Безумовно, не по днях, а по годинах зростає кількість людей, які освоюють нові види діяльності. Це інформаційно-орієнтовані види робіт. Трохи в спрощеному вигляді, ця схема виглядає приблизно так: вчені та технічні працівники – створюють і збирають інформацію, фахівці і менеджери різних рівнів – займаються обробкою, а поширюють уже викладачі та представники соціальних комунікацій. Процес інформатизації як не можна актуальний для України, оскільки в нього залучені всі без винятку види соціальної діяльності. Це і повсякденне життя, наше дозвілля, і зовнішня політика держави, виробничі відносини. Специфіка ж нашої рідної проблеми в тому, що не до кінця в нашій державі ще усвідомлена необхідність повного комплексу соціальних, політичних, економічних і технологічних змін. «Діри» в цьому напрямку відразу стають видно, якщо звернути увагу, наприклад, на всеукраїнську програму електронної реєстрації підприємств. Уряд, без сумнівів, взяв вірний курс. Тільки ось цей процес виявився настільки розтягнутий в часі, що вже й самі чиновники, як іноді здається, не до кінця пам’ятають, якого конкретно курсу збиралися дотримуватися.

Саме тому, не завжди виключно з точки зору появи або не появи якихось технологічних інновацій, варто розглядати проблему інформатизації українського суспільства. Справа в тому, що навіть ті прориви в області інформаційних телекомунікацій, які часом смішно порівнювати з рівнем Європи, забігають вперед щодо підготовленості до них нашого суспільства. Це «нове», вимагає ломки багатьох стереотипів і «перепрошивки мізків» і всього способу життя в цілому. Завдання, прямо скажемо, не з легких, але справлятися з нею і шукати шляхи вирішення життєво важливо для побудови повноцінного інформаційного суспільства. Тому є беззастережна необхідність як в комп’ютеризації шкіл, створенні навчального і доступного програмного забезпечення, так і в розробці програм по забезпеченню масової комп’ютерної грамотності. Люди повинні вчитися освоювати навички цілеспрямованої роботи з інформацією. Тільки в таких умовах можна буде говорити про народження нового поняття – української інформаційної культури, як однієї зі складових культури загальнонаціональної.

Автор: Наталка Козир, спеціально для фонду «Розвиток»