Україна чи не єдина європейська країна, яка “тупо не хоче” приймати закон про боротьбу з расизмом і ксенофобією.

У Міжнародний день боротьби за ліквідацію расової дискримінації ТСН.ua дізнавався, чи не перетворюється Україна в рай для расистів.

Від побутового расизму до свідомого

На перший погляд, в Україні досить сприятливі умови для проживання представників інших національностей. У нашій країні історично проживають 105 націй і народностей. Крім того, постійно перебувають іноземні студенти, частина з яких після навчання залишається тут працювати, а також переселенці, що шукають роботи і даху над головою.

Іммігрантів, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ, в Україні близько 200 тисяч осіб. Переважна їх більшість – мешканці країн СНД, а й вихідці з інших континентів.

“Я абсолютно не вважаю Україну спокійною в плані расової дискримінації”, – розповідає генеральний секретар асоціації “SOS-расизм” Валід Арфуш.

Не минає і дня, коли б він не отримав електронне повідомлення з насмішкою над тим, що він, ліванець за походженням, керує українським національним телеканалом.

Дискутуючи з представниками ультраправих сил на політичних шоу, Валід вважав расистські висловлювання з їх боку маскою і заграванням з електоратом. Але, поспілкувавшись з ними не на камеру, зробив висновок, що расизм – це ж їх переконання.

Правозахисник, керівник проекту “Без кордонів” Максим Буткевич вважає, що неприйняття представників інших національностей було присутнє ще за часів радянського “братерства народів”. Але це були лише на побутовому рівні.

“Сучасні ксенофоби відрізняються тим, що цілком свідомо і публічно не сприймають представників інших етносів. Одні з них – націоналістичні сили крайнього правого спрямування – вбачають у тісному співжитті українців з нацменшинами розмивання національного елементу. Решта – це молодіжні угруповання, часто неонацистського спрямування, чиї організації сформовані ідеологічно на расистській основі та підтримують стосунки з неонацистами з інших країн”, – відзначає він.

“За що я не люблю чорних, – каже 17-річний Олексій, який вважає себе скінхедом (у перекладі з англійської – поголена голова). – За те, що вони торгують наркотою і продають наших дівчат у рабство”. На зауваження, що для того, щоб карати за такі дії є правоохоронні органи, він відповідає: “Їх не дочекаєшся“.

А його товариш на прізвисько Фокер додає: “Ми проти заселення України бусурманами. Про це свідчать всі соцопитування. Ви думаєте хто на них реагує? Ні фіга, я вже не знаю, як їм в голови забивати, ми не хочемо бачити на нашій землі різних пастора Сандея і його дружків. Це наше право. А хто буде його ігнорувати, той ворог нашого народу”.

Однодумців Олексія і Фокера в Україні не так вже й багато – більше 500 чоловік, в той час як в сусідній Росії цей рух налічує 140 тисяч учасників.

Навіщо я народився чорним?

Широким різновидом ксенофобії є побутова дискримінація, проявами якої є образливі звернення, неофіціальній заборона відвідування темношкірими громадянами деяких публічних закладів і інше.

“Жиди”, “кацапи”, “цигани” – і ще багато інших слів образливого змісту стали практично частиною словникового запасу українців. “Насправді, – коментує народний депутат України Геннадій Москаль, – неприпустимо називати людей інших національностей образливими прізвиськами. У цивілізованих країнах це карається законом. Так само неприпустимо вказувати національність в повідомленні про вчинення злочину. В наших ЗМІ новини про злочини представляють приблизно так: “циган, який продавав наркотики” або “особи кавказької національності, які вчинили напад” … Невже не зрозуміло, що така подача розпалює міжнаціональну ворожнечу?”

Але приниження представників інших національностей не обмежуються лише моральним тиском. У період з 2006 по 2008 роки в країні сталося 184 напади і 33 вбивства через національну неприязнь.

Валід Арфуш згадує, що він “особисто був присутній на шести похоронах вихідців з Африки та Азії, які загинули в результаті нападів на них з боку ксенофобів. Причому це були не тільки вбивства – на тілах загиблих були виявлені сліди ножових порізів у вигляді національної символіки”.

У ті часи співробітники посольств деяких країн Азії та Африки радили своїм співгромадянам, які збиралися їхати в Україну з метою працевлаштування, залишатися вдома, розповідає Валід.

За даними правозахисної організації “Без кордонів”, в 2008-2010 роках хвиля переслідувань темношкірих іноземців дещо стихла, а з 2011 – кількість злочинів знову почала зростати: якщо за весь 2010 рік відбулося 18 нападів, то тільки за перше півріччя 2011 їх уже було 22.

Про зростання цифр цієї сумної статистики свідчать і самі темношкірі мешканці Києва, відзначаючи, що після повідомлень про вбивства на расистській основі страшно виходити на вулицю. “Одного разу я порушив негласний закон і прийшов до закладу, де було заборонено вхід таким, як я, – розповідає виходець із Анголи Самуель Теза, – і був за це жорстоко побитий. Іноді просто образа охоплює – і навіщо я народився чорним“.

А конголезець Жан Янга говорить, що звинувачувати темношкірих у продажу наркотиків можна так само, як і білих: “Нехай їх карає закон, а не вулиця“, – говорить він.

Є випадки і досить успішної адаптації темношкірих в слов’янському середовищі. Наприклад, випускник Київського політеху, араб за походженням Коста Бхуа одружився з українською дівчиною і залишився після навчання в Києві. На питання, як його сприймають співробітники-українці, відповідає: “Нормально“. Про вуличні зіткнення каже, що йому пощастило в них не потрапляти.

50 тисяч євро за “негра” чи “жида”

Майже у всіх випадках міжетнічних зіткнень дії нападників класифікувалися як завгодно, але не за статтею Кримінального кодексу про дії, спрямовані на розпалювання національної та расової ворожнечі.

Геннадій Москаль каже, що на його пам’яті було не більше шести випадків, коли злочин карався за цією статтею. Зазвичай насильницькі дії проти представників нацменшин кваліфікуються як хуліганство або замах на вбивство.

Те, що злочин скоєно на національному ґрунті, замовчується, хоча мало б навпаки посилювати відповідальність. А для цього, вважає пан Москаль, потрібно приймати новий закон, який би посилював відповідальність за дії расистського та ксенофобського характеру.

“Але ми тупо не хочемо його приймати, – каже нардеп. – Я вважаю це маразмом в тонкому національному питанні. Саме тому, що ми ніяк не наведемо порядок в антирасистському законодавстві, у нас спокійно можуть розгулювати вулицями хлопці з портретом Гітлера або з нашивками на одязі у вигляді свастики“.

Закон про боротьбу з расизмом і ксенофобією давно прийнятий в кожній західній країні, і навіть в Білорусі і Росії.

Жорстко цей закон прописаний у Франції, де тільки за використання ідіоми типу “пахав, як негр” 75-річний пенсіонер Жан-Поль Герлен, згідно з рішенням суду, заплатив штраф 22,5 тисячі євро, а відомого модельєра Джона Гальяно за антисемітські висловлювання винесли вирок заплатити 6 тисяч євро з випробувальним терміном.

Саме французький закон з суворим покаранням навіть за вербальні образи взяв за основу Геннадій Москаль, подаючи в Раду свій законопроект.

Також великі штрафи за злочини ксенофобського характеру пропонував ввести і Валід Арфуш. “Якщо порушнику буде потрібно платити 50 тисяч євро за своє бажання принизити людину іншої національності, – то можливо хоч це зупинить його від протиправних дій“, – припускає Валід.

Крім законопроектів Москаля і Арфуша в парламент надходили і схожі документи, але ніхто з них не розглядався навіть у першому читанні.

Поки Рада згортає всі законопроекти, в Україні все частіше звучать расистські висловлювання. Так, нещодавно член партії “Свобода” Юрій Сиротюк висловив сумнів з приводу того, що Україна на “Євробаченні-2012” може представляти темношкіра співачка.

А Тернопіль взагалі мало не став центром міжнародного скандалу в зв’язку з публікацією з “Новій Тернопільській газеті” матеріалом на першій шпальті, який був образливий для темношкірих і арабів. Африканці були зображені у вигляді мавп, що обіймають блондинок. У статті говорилося про бійку між студентами з африканських та арабських країн через дівчину з Тернополя.

Ряд європейських видань засудили редакцію газети за цю публікацію. Незважаючи на міжнародний осуд, прокуратура Тернополя відмовилася порушувати кримінальну справу за підозрою в умисному розпалюванні расової ворожнечі виданням.

У списку українських ксенофобських “курйозів” був навіть випадок, коли найвища посадова особа держави, екс-президент України Віктор Ющенко назвав свого помічника “молдаванином” за те, що той не дуже вправно виконав його доручення.

Джерело: ТСН Картинка взята із мережі Інтернет