Пару років тому американські вчені провели експеримент. До групи людей принесли немовля в синьому комбінезоні, і попросили охарактеризувати дитину. Малюка називали сильним, мужнім, спокійним, з дорослим поглядом. А коли ту ж дитини принесли в рожевому комбінезончику, то звучали вже фрази мила, гарненька, солоденька і ніжна. Уявіть здивування групи, коли вони дізналися, що це був один і той же малюк.

Вперше ми зустрічаємося з ґендером ще, будучи в утробі матері, коли батьки дізнаються, яка біологічна стать буде у дитини, вони починають підбирати відповідні іграшки. Майбутні матусі починають в’язати сині або рожеві пінетки. У пологовому будинку, перед виходом додому, вашого малюка відразу ж перев’яжуть синьою або рожевою стрічкою, щоб всі знали, хто у вас народився, хлопчик чи дівчинка. Ще будучи немовлям, який не відчуває тяжкості соціального навчання, суспільство вже наділяє його конкретними характеристиками.

Перебуваючи в замкнутому циклі, милі матусі й татусі, знаючи своє ґендерне місце в суспільстві, з перших днів вагітності готують це місце для майбутніх дітей. Батьки навіть обирають своїй дитині професію з перших кроків в дитячому садку, а потім все життя його до цього готують. Це не погано, погано те, що дівчинку 20 років готують стати швачкою або медсестрою, а хлопчика водієм або космонавтом. Кому, крім Терешкової було дозволено мріяти стати космонавтом?

Ось так і живемо, намагаючись бути бажаними суспільству, а не прагнемо стати вільними і щасливими. Жити там, де ми хочемо, з тими, кого ми любимо і вранці ходити на улюблену роботу.

Ірина Миронюк та Наталя Козир

Картинка взята з мережі Інтернет.