Мешканка Мукачева, пані Валерія (всі імена та прізвища в матеріалі змінені з етичних міркувань), страждала від своїх сусідів. Квартиранти, які проживали прямо над нею, періодично заливали її квартиру. Через кілька років вона все ж вирішила подати до суду на своїх сусідів і звернулася за допомогою в «Мукачівський правозахисний центр». Тут їй перш за все порадили зафіксувати завдані збитки. Для цього була викликана комісія з житлово-експлуатаційної контори, яка в присутності свідків склала відповідний акт матеріального обстеження. Також прийшов експерт, який визначив точну суму збитків, що становить 12 тисяч гривень. Юристи центру допомогли скласти позовну заяву і відправили постраждалу до суду. Вони були впевнені, що справа практично виграшна.

Але жінка вирішила закріпити майбутній успіх, зайшовши в «гості» до судді (хоча перед тим, як вона звернулася до суду, їй порадили – хочете перемогти, переговори повинен вести тільки досвідчений юрист або адвокат).

Суддя уважно її вислухав, розпитав про деталі, заспокоїв, мовляв, все буде добре. Годину вони приємно спілкувалися. Суддя, заручившись довірою Валерії, вирішив закрити справу її ж руками. Спочатку він зазначив, що для успішного завершення цієї справи потрібно принести дві довідки – з БТІ і з ЖЕКу, і в той же час, написати тут же заяву про залишення даного позову без розгляду (!), мотивуючи це тим, що як тільки ці довідки принесуть, він відновить хід справи.

Мало того, що жінка робила його роботу, збираючи довідки для справи, вона ще й власноруч підписала заяву. Ця заява не тільки позбавила позивача можливості отримати відшкодування збитків, але і давало підставу відмовити в апеляції. Іншими словами, жінка сама підписалася в тому, що їй не потрібно 12 тисяч гривень, які вже практично в її кишені.

Очевидно, що суддя зробив вигляд настільки довірчих відносин, що потерпіла навіть не дивилася, що підписувала. А страж законності і права вбив двох зайців – не тільки закрив справу, а й позбавив жінку права на апеляцію. За таку послугу він спокійно міг отримати винагороду від іншої заінтересованої сторони. При цьому і залучити його до відповідальності неможливо – він же все зробив чужими руками.

Висновок тут дуже простий. Ніколи не йдіть на компроміс із власним почуттям правди і справедливості.

Люди йдуть на компроміс тільки через почуття страху і невпевненості, сліпо вірячи в те, що все можна вирішити тільки за гроші або за домовленістю.

Зрозуміло, що люди давно зневірені в тому, що свої права можна і потрібно відстоювати. Тому навіть не намагаються дізнатися про їхнє існування і відсутність правової свідомості тільки сприяє цьому.

Олег Григор’єв