Щороку, починаючи з 2012 року, у світі відзначається Міжнародний день дівчаток. З погляду на мету цього «святкування», як-от привернення уваги на увесь перелік проблем з якими зіштовхуються дівчатка, його важко назвати «святом». Як можна назвати святом день, коли говориться про кричущу ґендерну нерівність, примусові ранні та нерівні шлюби, відсутність доступу до освіти та медицини та, загалом, можливості реалізації своїх природних прав? Це не свято, це день акцентування уваги на тягар суспільства, який несуть на собі 1,1 мільярд дівчаток щодня.

Щороку, тема дня 11 жовтня звучить по різному. З 2012 році в центр цього дня ставилися теми від боротьби з дитячими шлюбами до введення новаторських підходів в освіті дівчаток. З погляду на швидкість зміни акцентів, які ставилися в серце цього дня, можна зробити два протилежні припущення: або за рік проблеми вирішувалися, тому і переходили до нових цілей, або ж проблеми загалом не вирішувалися через неправильність методології з якою підходили до їх вирішення. Дивлячись на те, що в цьому році цей рік проходить під гаслом «Досягнення цілей в області захисту прав дівчаток = досягнення глобальних цілей» метою якого за даними ООН є збір достовірної інформації про наявність дискримінації щодо дівчаток задля розуміння чинників, які на неї впливають, то друге припущення є більш вірогідним.

І, дійсно, якщо звернутися до реалій сучасного суспільства, проблеми з якими зіштовхуються дівчатка – не вирішені саме через першопочаткову неможливість отримати інформацію про явища дискримінації. Якщо говорити про всеукраїнський контекст, де дівчатка, в принципі не зіштовхуються зі всією палітрою проблем, які визначаються ООН, ми замовчуємо питання насильства, ґендерної нерівності через принцип «Сміття з хати не виносять». Якщо звернутися до специфіки Закарпатської області, а саме до проживання в ній великої кількості ромського населення, то картина вимальовується якісно інша.

Проблеми ромської дівчинки є значно ширшими та жахаючими, ніж проблеми українських дівчаток. І проблема тут не лише в тому, що інформація про дискримінацію замовчується. Як ми вже писали, ромська жінка страждає від подвійної, а з погляду на життя в ромських поселеннях, які на Закарпатті часто є ізольованими, і від потрійної дискримінації. Їх проблеми натрапляють на подвійну стіну ізоляції: перша йде від замовчування всередині ромської громади, а інша від ігнорування та ромофобського ставлення до них з боку більшості мешканців України.

Коли ми бачимо вагітну ромську дівчинку, то чи задаємо ми собі питання чому так сталося? Чи ми одразу ставимо діагноз про її другосортність? Чи думаємо ми про те, чого би досягла ця дівчинка, якщо б вона мала доступ до постійної освіти та роботи в середовищі де в ній бачать спеціалістку а не ромку? Чи замислювалися ми про те, що дівчинка не може відвідувати школу, бо їй не відомо з дитинства факт, що освіта – це шлях до благополуччя? Ні. Від матері їй відомо, що Україна – це країна стигми, де навіть і не варто робити щось більше, адже ти не будеш більше як просто «ромка».

Несправедливо стверджувати, що проблеми з якими зіштовхуються ромські дівчатка існують тому, що в країні панує тотальна ксенофобія та принципи архаїчного патріархату. Суспільства це вулик під назвою «соціалізація», а сім’я – це його сота. Так, справді, модель сім’ї показує нам те, як потрібно/варто/можливо діяти в суспільстві. Працюючи правозахисниками з ромською громадою вже понад 5 років, ми давно збагнули, що робота задля посилення прав та можливостей ромської громади має вестися на лише на рівні «зверху». На прикладі ромської дівчинки це звучить дуже просто. Вона з дитинства бачить, що її мама – це домогосподарка, яка повністю присвячує себе сім’ї та догляду за дітьми. Освіта ж, при цьому, відходить на другий, а інколи і й на останній план. Коли дівчинка йде бавитися із іншими дівчатками на дворі, вона бачить аналогічну модель поведінки. З цього приводу згадує представниця ромської громади Іда Смірницька, мама юристки Ренати Балог: «Не так легко йти проти культури та системи, яка склалася впродовж сотні років у нашій громаді. Свого часу мої батьки мені не дозволяли отримувати освіту, адже кому потрібна сильна та розумна жінка? Готувати їсти та пеленати дітей можна без освіти. Тоді, я поклялась собі, що мої діти отримають освіту. Доля – непередбачувана річ. По її іронії, я народила двох дочок, яким «грозила» доля раннього материнства та темряви неосвіченості. Але я мусила дотриматися свого слова. Покинувши ромський табір, я щоденно говорила донькам про важливість освіти. І сьогодні, я щаслива бачити своїх незалежних, свідомих та освічених доньок. В цей день я хочу сказати, що порочне коло розірвати можна – варто лише розуміти цінність наших дітей. Від нас мам, в першу чергу, залежить добробут наших доньок».

Щаслива мама Іда зі своєю найбільшою гордістю.

Для ромської громади, традиційно авторитетом є сім’я та громада. Дівчинка, навіть навчаючись у школі, має повертатися у громаду та сім’ю, де її прагнення всіляко підтримуються. Тому гаслом, під яким цей день, 11 жовтня, буде проводити команда нашого фонду є «Свідома мама-свідома дівчинка». Саме тому, співробітники нашої організації розробили серію тренінгів та семінарів для ромських жінок з питань посилення їх потенціалу. Сьогодні ж ми анонсуємо про проведення уроків неформальної освіти для ромських жінок, плоди яких будуть пожинати не лише вони, але і їх діти зокрема, та українська громада в цілому.

Нашим завданням є створення умов для щасливого дитинства ромських дівчаток та стабільного майбутнього де вони будуть самостійно обирати: бути домогосподарками чи лікарками. В любому випадку вони мають самостійно та свідомо обрати свій шлях, який вони будуть проходити щасливо, а не під тиском дискримінації.

Ірина Миронюк,
Правозахисний фонд «Розвиток»