Незаперечним є той факт, що поки що національним меншинам в Україні не забезпечено повноцінних умов для проживання та розвитку їхніх громад. Більше того: в 21 столітті в Україні поширене таке ганебне і неприпустиме для цивілізованого суспільства явище, як дискримінація за расовою ознакою. Українські владні органи переконують Європу, що випадки прямої дискримінації в державі є одиничними і нечастими. Водночас реальність не приховати: представники національних меншин в Україні постійно зазнають непрямої дискримінації. І найчастіше від цього потерпають представники ромських громад.

Так, до Мукачівського правозахисного центру звернулась Давид Тюнде Гейзівна, 1981 року народження. Її мати – Давид Амалія Дезидерівна померла. До органу державної реєстрації актів цивільного стану з питання реєстрації її народження не зверталась.

Згідно ч.4 ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану », підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров’я, який проводив огляд матері та дитини. У разі, якщо заклад охорони здоров’я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа закладу охорони здоров’я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Факт народження Давид Тюнде підтверджувався медичним свідоцтвом про народження.

Давид Тюнде звернулась у відділ реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації народження, однак їй було відмовлено, оскільки державна реєстрація народження дитини, яка досягла 16 років, але актовий запис про народження не був своєчасно складений, може бути проведена за її письмовою заявою з пред’явленням паспорта.

Звернувшись до міграційної служби за місцем проживання для оформлення паспорта, Давид було відмовлено, оскільки відповідно до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 № 320 для оформлення паспорта особа подає свідоцтво про народження.

Враховуючи викладене, реєстрація народження могла бути проведена на підставі рішення суду про встановлення факту народження.

За змістом п.7 ч.1 ст.256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Юристом Мукачівського правозахисного центру було підготовано заяву до суду про встановлення факту народження.

Рішенням суду встановлено факт народження Давид Тюнде Гейзівни. Однак, звернувшись до відділу реєстрації актів цивільного стану по м. Мукачево для державної реєстрації народження, їй було відмовлено, оскільки в мотивувальній та резолютивній частині рішення суду допущена описка замість «Гейзівни» вказано « Гнейзівна», а матір заявниці замість «Дезидерівна» вказано « Дзидерівна».

Юристами Мукачівського правозахисного центру підготовано заяву до суду про виправлення описки в рішенні суду, оскільки відповідно до ст.219 ЦПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруь учась у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

Судом була постановлена ухвала про внесення виправлень в судове рішення, після чого відділом ДРАЦСу здійснено державну реєстрація народження.
Відповідно до ст.18 ЗУ « Про державну реєстрацію актів цивільного стану» про факт державної реєстрації акта цивільного стану видається відповідне свідоцтво.

Зважаючи на загальновизнаний факт, що ставлення влади до проблем національних меншин є яскравим індикатором цивілізованості держави і суспільства, можемо зробити висновок, що в Україні ситуація далека від ідеальної. Надзвичайний рівень антиромських віянь, зразки і практика порушення прав людини щодо ромів і загальна толерантність до подібних дій є результатом того, що ставлення до ромів як до парій ніколи не визнавалося владою України як порушення, незважаючи на десятирічні зусилля громадянського суспільства змусити владу вчинити так. Увага до прав ромів в Україні досі залишається неформальною діяльністю, незважаючи на гострий характер проблем і пов’язаних з ними актів.

PS: Центри правової інформації та консультацій, які надають безоплатну правову допомогу ромському населенню працюють при підтримці програми “Рома України” Міжнародного Фонду «Відродження». Детальніше про діяльність мережі центрів, основи та принципи роботи читайте на сайті www.legalspace.org в розділі “Посилення правових можливостей ромських громад”. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження», інших громадських, релігійних, політичних організацій та приватних осіб.