Напевно, жодне соціологічне чи наукове дослідження, що стосується тематики інтеграції національних меншин в українське суспільство не обходиться без акцентів на правовій культурі. Особливо часто про її рівень йдеться тоді, коли мова заходить про представників ромської нацменшини. Немає жодного сумніву: шукаючи причини того, що інтеграція ромів в український соціум відбувається дуже повільно, у 99% випадків знаходять найпростішу відповідь – винні самі роми. Бо, зокрема, не хочуть, мовляв, підвищувати свою правову обізнаність і культуру.

Така думка почасти вірна. Але ті, хто так каже, свідомо чи несвідомо зміщують акценти, спрощують і надто звужують проблему. До всього-навсього однієї причини. Ця причина – низька правова культура ромів – перманентно повторюється в сотнях публікацій, стає аргументом у дискусіях, буквально на очах формуючись у вже достатньо стійкий стереотип: роми неграмотні, не знають законів, не хочуть виконувати своїх обов’язків і не вміють захищати свої права. Давайте подумаємо, чи все так однозначно?

Закарпаття, як відомо, багатонаціональне. І може дати дуже гарну картину для порівняння. Коли угорець на Берегівщині не вміє заповнити найпростіший документ в управлінні соцзахисту чи паспортному столі, ніхто не каже, що в нього низький рівень правової освіти. Про це так само не згадується, коли тячівський румун дає хабар, аби отримати і так належні йому, згідно з законом, пільги чи виплати, або ж просто будь-які адміністративні послуги в будь-якій державній структурі чи організації. Не говоримо ми про низький рівень правової освіти і закарпатських українців, простих селян, які дуже часто бояться чиновників і папірців із печатками, які їм треба заповнити, – бо не вміють цього робити. Проте якщо в подібній ситуації буде представник ромської народності – прозвучить репліка про правову культуру і освіту, яких йому бракує.

Робимо очевидний висновок: у нашому суспільстві рівень правової культури загалом дуже низький, але, як правило, проблема акцентована тільки на прикладі представників ромської громади. Але чому все відбувається саме так?

За визначенням, правова культура включає знання законодавства, переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів, уміння користуватися правовим інструментарієм – законами та підзаконними актами у практичній діяльності. Взагалі це різновид загальної культури, сукупність факторів, що характеризують рівень правосвідомості, правовідносин, досконалості законодавства, організації роботи з його дотримання, стан законності і правопорядку.

Важливий момент: безумовно, низький рівень освіти стоїть на заваді розуміння ромами законодавства та користування правовим інструментарієм. Це першопричина проблеми. І найголовніший фактор, який формує згаданий вище стереотип про правове безкультур’я ромів. Людина, яка не вміє писати і читати, в суспільстві автоматично сприймається як безкультурна. Хоча чи можна так сміливо ставити знак дорівнює між неграмотністю і некультурністю – питання доволі дискусійне.

Взагалі – чи вправі ми говорити про правове безкультур’я ромів? Незнання законів – це правове безкультур’я? Може, порушення норм, установлених законодавством, чи відсутність уявлень щодо процедури роботи правових механізмів – правове безкультур’я?

Передумовою для забезпечення належного рівня правової культури, як кожної людини, так і всього суспільства є положення ст. 57 Конституції України: «Кожному гарантується право знати свої права та обов’язки». Тобто кожен громадянин має знати, які права він має, як ці права захистити, куди звертатись і, найголовніше, повинен вимагати захисту цих прав. Але є один нюанс: люди не зобов’язані досконало знати закони та підзаконні акти, їм достатньо знати свої конституційні права та методи їх реалізації.
Українське законодавство каже, що громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об’єднання. Останні слова дуже важливі: працівники органів державної влади мають однаково повно і вчасно (іншими словами — якісно) надавати послуги як українцям, росіянам чи угорцям, так і ромам. Незалежно від того, чи людина, яка звернулася за послугою, вміє писати, чи ні. І незалежно від того, який у неї колір шкіри. Натомість відомі десятки випадків дискримінаційного ставлення до ромів закарпатських держслужбовців (а також, наприклад, правоохоронців та лікарів).

Треба усвідомлювати: правова культура не залежить від права, жодні закони не зможуть підняти її рівень шляхом декларування окремих норм. Правова культура з’являється не із документів – її там бути не може; правова культура з’являється із життя. Процес її становлення характеризується формуванням певних культурно-правових цінностей, сформованих певною національною часово-просторовою дійсністю.

Що ж робити, щоб покращити культурний стан ромської національної меншини? Відповідь така – визначати цінності та створювати ідеологію, а затим приводити законодавство у відповідність до останніх і починати тривалий процес виховання людей.

Які люди – така культура, яка культура – така держава, яка держава – таке життя. Сьогодні складається враження, що держава не зацікавлена у підвищенні рівня обізнаності населення в змісті процесів, які відбуваються у суспільстві, тому очікувати від неї дій, покликаних сприяти розвитку культури, свідомості, правосвідомості громадян, мабуть, не варто. Лишається надія на вихователів дитячих садків, учителів шкіл, а також, що дуже важливо — на громадські організації.

До прикладу, на Закарпатті вже давно і успішно працює Мукачівський правозахисний центр, значна частина роботи якого пов’язана з допомогою місцевій ромській громаді. Люди, які звертаються до працівників центру, абсолютно не орієнтуються в питаннях вибору державних органів, які мали б допомогти їм вирішити їх власні проблеми. З іншого боку, підхід державних чиновників ґрунтується на формальному вирішенні питань, а не на практичній допомозі людині. Тим більше, якщо мова йде про представників ромської громади.

Юристи Мукачівського правозахисного центру констатують: «Наш досвід показує, що бідним людям дуже важко самостійно шукати інформацію, особливо це стосується законів і правових актів. Люди не розуміють термінів і вимагають всебічного роз’яснення законів. Також, не менш істотною проблемою є й те, що люди бояться і не хочуть звертатися в суди і міліцію для вирішення власних проблем, бо не вірять у справедливе їх вирішення». Ці слова підтверджують висловлену вище думку про те, що правова культура суспільства загалом неможлива без правової культури чиновника, міліціонера, лікаря чи судді.

Правова культура розвиватиметься автоматично. Цей висновок цілком підходить і до проблеми розвитку правової культури ромів: вони не повинні досконало знати закони, але вони мають конституційні права і повинні знати, до кого звернутися, щоб їх захистити. І головне – щоб ті, до кого вони звернуться, їх чули і пам’ятали про свою правову культуру.

PS: Центри правової інформації та консультацій, які надають безоплатну правову допомогу ромському населенню працюють при підтримці програми “Рома України”, Міжнародного Фонду «Відродження» . Детальніше про діяльність мережі центрів, основи та принципи роботи читайте на сайті www.legalspace.org в розділі “Посилення правових можливостей ромських громад”. Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження», інших громадських, релігійних, політичних організацій та приватних осіб.