Підтримайте кандидатуру Катерини Левченко на посаду Омбудсмена.

Катерина Левченко – правозахисник, президент міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда Украина“, доктор наук, народний депутат України (2006-2007 рік).

Катерина Левченко: “Омбудсмен? Не важливо хто, важливо як!”

Претендентка на посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Катерина Левченко вважає, що головне не те, хто стане новим Омбудсменом, а те, які пріоритети і стандарти роботи вибере людина, яка займеться забезпеченням дотримання прав українських громадян, протягом наступних 5 років:

“Перш за все, слід визначитися з тим, як суспільство хоче бачити цю посаду. Незалежно від персоналій, імен і прізвищ. Але в залежності від професіоналізму, гідності та високих людських якостей.

Глибоко переконана, що важливо не стільки те, хто конкретно буде займати посаду, а те, які цінності та принципи обрана людина розділяти і впроваджувати в щоденній діяльності.

При цьому слід враховувати, що ситуація з дотриманням цих самих принципів з боку держави, органів влади має тенденцію до погіршення. А заодно, абсолютно закономірно, коло і кількість питань, з якими звертаються громадяни до Уповноваженого, шукаючи захист своїх прав, неухильно зростає.

Що ж слід робити наступні п’ять років? На мою думку, найбільшого вага для майбутнього омбудсмена повинні мати такі принципи:

1. Дотримання принципів існування та діяльності інституту Омбудсмена, як вони сформульовані в міжнародних документах, зокрема, в Рекомендації ПАРЄ № 1615, 2003 – “Інститут Омбудсмана” і Паризьких принципах ООН 1990 року – “Принципи ООН щодо статусу національних інституцій захисту та сприяння правам людини “. Саме в них викладені такі важливі характеристики цього інституту, як незалежність, компетентність, підзвітність, незаангажованість.

2. Виконання закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, наскільки це можливо в ситуації беззаконня і політизації права, яка склалася в Україні.

3. Створення інститутів спеціалізованих омбудсменів відповідно до практики, яка склалася в багатьох європейських країнах – з прав дитини, свободи слова, ґендерної рівності, протидії тортурам.

4. Створення представництв Уповноваженого в усіх областях України для розширення можливостей доступу громадян оскаржити порушення своїх прав.

5. Моніторинг виконання міжнародних зобов’язань України, взятих нашою державою на себе при ратифікації документів у галузі прав людини. Постійний моніторинг і аналіз порушень прав людини і своєчасне реагування. А також – щорічна підготовка доповідей про стан дотримання прав людини в Україні, в тому числі спеціальних, чого не робив діючий Омбудсмен.

6. Здійснення Омбудсменом самостійних розслідувань за скаргами порушень прав людини, а не просто перенаправлення отриманих скарг до керівництва тих державних органів влади, на діяльність яких скаржаться громадяни.

7. Формування системи прозорості та підзвітності діяльності Омбудсмена суспільству. Постійне інформування про результати роботи через офіційний сайт. Перетворення його в робочий орган, постійне джерело правової інформації, механізм комунікації з громадянами.

8. Постійна співпраця з громадянським суспільством та правозахисними організаціями. І не просто співпраця. Омбудсмен як правозахисна організація повинна спиратися в своїй діяльності на громадянське суспільство. А чи не прикриватися модними сьогодні ілюзорними «громадськими радами», які ні на що не впливають і нічого не вирішують.

Чи можуть ці ідеї бути реалізовані на практиці? Відповідь залежить не тільки від серйозності ставлення до роботи, але і політичної волі. Тому поряд з питанням, «який Омбудсмен?” Виникає ще один – «який результат?».

Джерело: наші друзі та партнери — Європейський вибір