У ЗМІ нещодавно з’явилася інформація про те, що в місті Мукачево, де проживає найбільша ромська громада в Україні сім тисяч чоловік, – встановили значних розмірів пам’ятник рому-двірнику. Причому зовнішність у цього рома ну дуже стереотипна – борода, капелюх, фартух, мітла і собачка поруч. Судячи з усього, пам’ятник недешевий.
Можна було б спокійно поставитися до події і сказати – так, дійсно, це важливий момент для ромської громади цього міста. Якби не…

Про те, які ж “не” і “але” закладені в цьому пам’ятнику, нам розповіли представники громадських організацій, що захищають інтереси ромських громад.


“Перше, на що хочеться звернути увагу: в таборі, де проживає сім тисяч чоловік, відсутнє водопостачання, – так почала розмову віце-президент Міжнародного благодійного ромського жіночого фонду” Чіріклі” Земфіра Кондур. – Всі переговори, які велися місцевими громадськими організаціями з мером міста на цю тему, не увінчалися успіхом.

Чому? Мер вважає, що оскільки у ромів немає роботи, то вони не зможуть оплачувати комунальні послуги, який сенс тоді проводити воду? Про це голова міста неодноразово заявляв як в особистих бесідах, так і на відкритих нарадах, які проходили з цього питання “.

У таборі, крім іншого, відсутня дорога, не облаштована територія, а більшість його жителів туляться в самозабудовах, узаконити які навряд чи колись стане можливим – ці приміщення не відповідають елементарним нормам безпеки.

І ось, на тлі тотальної бідності серед жителів табору, відсутність у людей освіти і того, що вони не можуть розраховувати на будь-яку іншу роботу, крім двірника – встановлюється такий пам’ятник! Відзначимо, що все це відбувається напередодні місцевих виборів.

Реакція громадськості була миттєвою. На наступний же день місцеві активісти, що представляють і захищають інтереси ромських громад, ініціювали акцію-флешмоб, в якій висловили своє негативне ставлення до пам’ятника.

У соціальних мережах представники ромських громад з різних регіонів України виставили свої “нестереотипні” фото в офіційному одязі з мітлою в руці. До фото додавалися коментарі: рід зайнятості та реакція-цитата щодо появи цього пам’ятника.

В акції взяли участь роми-юристи, громадські та культурні діячі, перекладачі, соціальні працівники, лікарі, студенти вищих навчальних закладів та інші.

Цей пам’ятник сприймається людьми як укорінення негативного стереотипу про ромський народ. В даному випадку – як ілюстрація того, що ці люди не можуть осягнути інші професії, і все, що їм залишається, це мести вулиці.

Серед подальших дій – звернення до мера міста.

Адже кошти, витрачені на цей пам’ятник, були, що називається, викинуті на вітер. Ці гроші могли піти хоча б на ремонт дороги в таборі.

Микола Юрченко, керівник ромської організації “Терніпе” у Львові так висловив свою думку про пам’ятник рому з мітлою:

“Моє перше враження від цього пам’ятника – шок. Що таке пам’ятник взагалі? Втілення чогось, гідного поваги і нашої пам’яті. Візьмемо пам’ятники шахтарям або хліборобам – як правило, це скульптура без національних характеристик.

Безумовно, кожна праця у нас – шановна. Але те, що тут з’єднали вид діяльності і національність, як ніби одне без іншого не існує – це, на мій погляд, дискримінація. І це тим більше обурює, тому що створення цього сумнівного з усіх точок зору пам’ятника ініціювали місцеві депутати, представники українського народу у владі!”

Представник Закарпаття, Пап Аладар, керівник культурного товариства “Ром Сом” говорить про пам’ятник так: “Вийшла насмішка над народом – як ніби роми працюють тільки двірниками. За 20 років роботи в сфері захисту прав ромів я бачив все – але такого приниження, як сьогодні, ще не відчував ніколи”

Представники Експертної коаліції ромських організацій України з’ясували, що міські органи влади Мукачева не поцікавилися думкою місцевих ромів про те, чи потрібен їм такий пам’ятник.

Роми становлять значну частину населення в Мукачево. Але невміння влади вести діалог з людьми в результаті призводить до того, що “хотіли зробити як краще …” – а далі ви знаєте.

Проблема комунікації влади з ромськими населенням традиційна для всієї України. На її рішення, в тому числі, націлена програма ромських медико-соціальних посередників. У Мукачеві працює один ромський посередник. Влада обізнана про його діяльності – але, чомусь, їм не спало на думку порадитися про доцільність встановлення даного пам’ятника.

Говорити про те, що пам’ятник – це символ традиційної ромської професії, як стверджували місцеві чиновники на церемонії відкриття пам’ятника, – неприпустимо.
Виходів з цієї ситуації може бути кілька.

Або місцеві органи влади повинні офіційно повідомити, що пам’ятник ніяк не пов’язаний з ромами – а просто це пам’ятник двірникам, як якась данина людям, які зайняті прибиранням вулиць міста, але без згадки і, тим більше, прив’язки до національності.

Або другий варіант – пам’ятник потрібно демонтувати, бо він не відповідає ні критеріям, ні розуміння толерантності та добросусідства. І, більш того, символізує собою укорінення негативного стереотипу щодо ромів.

За словами Ольги Жмурко, директорки Ромської програмної ініціативи Міжнародного Фонду “Відродження”, пам’ятник в Мукачево – це увічнений в металі стереотип про ромів.

Аргумент на користь того, що саме роми сьогодні метуть вулиці міста, не витримує ніякої критики. Для початку давайте подумаємо, чому ці люди не можуть влаштуватися на іншу роботу? Чи є у них повноцінний доступ до освіти? Чи можуть їх сім’ї дати їм хоча б мінімальні соціальні і економічні можливості?

До того ж, цей монумент просто нівелює зусилля і внесок в розвиток громад тих ромів, які отримали або отримують освіту (сьогодні тільки стипендіатів та випускників Ромського освітнього Фонду в Україні більше 300 осіб), освоюють професії і своїм прикладом борються з дискримінацією і упередженнями щодо свого народу.

Експертна Коаліція ромських організацій “Стратегія 2020” заявляє:
Зусилля місцевої влади Мукачево повинні бути спрямовані на конкретну допомогу людям, жителям міста, які живуть ізольовано в нелюдських умовах і позбавлені елементарних благ – а не на зведення подібних монументів, що мають сумнівну культурну та художню цінність і, більш того, що увічнюють негативні стереотипи.

За матеріалами Української Правди