Публікації
Ромська жива бібліотека з Австралії. Історія Сари Бедак та Ненада Радік
Ведуча співачка Сара Бедак (Sarah Bedak) співає в мікрофон, із музичним супроводженням семи музикантів, одним з яких є її чоловік Ненад (Nenad). Одягнена в яскраво-рожеві шорти і панчохах, її ноги кружляють під хвилясті ритми музики. Скрипка починає своє соло. Піт скочується вниз по нашим обличчям, рукам, але ми, три жінки не можемо перестати танцювати, не може зупинити поворотні рухи наших стегон. Це був мій перший раз, коли я відвідала табір, і я відчуваю таке піднесення та захоплення, як якщо б я могла літати.
“Gelem Gelem” у виконані Сари Бедак і Ненад Радика
Коли пісня закінчується на довгій, високій ноті, натовп аплодує і голосно кричить на мові, схожій на угорську. Перед початком наступної мелодії, Сара і Ненад розповіли скоромовкою про історію та культуру ромів – історію таку таємничу, таку приховану, що мало хто із слухачів виступу будуть певно знати, що перші роми прибули до Австралії в якості засуджених на Першого флоту (13 травня, 1787 року), і що вони живуть в нашій країні до цих пір. На сьогоднішній день приблизно 25 000 ромів називають Австралію своєю домівкою.
Нас леліяли і пестили
Через кілька тижнів після виступу ромської групи «Лоло Ловіна», я зустрічаюся із вокалісткою Сарою Бедак в кафе. Поза сценою, Сара, як і більшість артистів, є більш сором’язливою. Вона одягнена в чорне плаття в червоний горошок, червоні браслети на зап’ястях; її кучеряве темне волосся збігає вниз по спині. Вона має гладеньку та молоду шкіру підлітка і виглядає набагато молодше за свої 45 років. Ми починаємо говорити про її батька Ріго, який був акробатом. І, коли я запитую, чи він все ще з нами, її очі починають затуманюватися сльозами.
«Він помер два роки тому. Деменція (стійке порушення когнітивних функцій в результаті органічного ураження мозку)», – вона тихо зізнається. Вона говорить мені, що протягом більшої частини свого життя в Австралії, Ріго вдавав із себе єврея, щоб уникнути дискримінації. «Але з часом, коли його хвороба прогресувала, він став настільки пишався своїм ромським корінням. Ближче до смерті, він кричав: «Скажи всім, що я на 100 відсотків Ром!»
Ріго Бедака народився в Угорщині в 1939 році, в родині музикантів. У віці 12 років, після того, як він став акробатом, він, на ромських караванах, мандрував по всій Європі виступаючи у дитячому ромському цирку. Коли радянські війська вторглися в Угорщину в 1956 році, Ріго був свідком загибелі сотні людей, в яких стріляли з кулеметів на залізничній платформі. В тому числі загинув і його найкращий друг. Він сам мав згадку того дня – яскравий шрам на його лобі. Перелякавшись, Ріго покинув свою сім’ю і друзів, і втік до Відня, а потім до Швейцарії. Врешті-решт він оселився в Австралії, де до кінця свого життя він буде страждати від фізичного прояву болю тривоги і симптомів синдрому посттравматичного стресу.
У Сіднеї, він працював в якості офіціанта в ресторанах. Напевно не дарма, він одружився на австралійській танцівниці фламенко і створив свою сім’ю в Бонді. Сара каже, що ромське коріння її батька, надзвичайно сильно вплинула на їх сімейне життя та проклало свій шлях у вихованні дітей. «Ромських дітей завжди леліють та пестять. І так само було з нами. Ми ніколи не робили нічого поганого»
Будинок, в якому росла Сара, був наповнений традиційними ромськими інструментами, як-от скрипка. Діти заохочувалися вивчати ромське музичне мистецтво. У віці п’яти років, Сара вчила елементи ромського танцю. Ріго також вчив свою маленьку дочку акробатики та іншим навичкам, які, в подальшому, утримували її в хорошій фізичній формі.
В 2010 році, Сара вирішує поїхати до Угорщини та Сербії з бажанням вивчити ромську мову та віднайти ще не вивчені елементи музичного мистецтва. Нажаль, вона не змогла зустріти дідуся по батьковій лінії – ще одного музиканта. Але, через родичів Сара отримала доступ до сімейних репертуарів музики і лірики. Вона вивчила їх на пам’ять. Сьогодні в Австралії, вона виконує пісні, які були складені її предками, які жили в Угорщині в 1920-х.
Ще у 2009 році Сара придбала зубожілий старий вардо та переробила його в барвистий, мобільний, а головне, традиційний засіб пересування, який виявився надзвичайно популярним на фестивалях, які відвідувала Сара. Її музична група тільки що випустила свій другий компакт-диск «Rroma Sapien». Сара сподівається і надалі сприяти популяризації її культури, влаштувавши щорічний Міжнародний конкурс ромської музики в Європі, яка буде транслюватися в усіх куточках світу.
На думку авторки, сьогодні через асиміляції, великі освітні і професійні можливості, а також надання переваги більш «осілому» і комфортному життю, присутність ромів в Австралії не є аж такою очевидною. Як би парадоксально не звучало, відкрите мультикультурне суспільство, позбавлене переслідування, функціонує в ритмі послаблення ромської культури в Австралії. Тому варто відрізняти поняття асиміляції, акультурації та інтеграції. Важливо не перешкоджати вільному саморозвитку кожної етнічної групи країни, зберігаючи її культурне різноманіття. При цьому, поняття дискримінації та ксенофобії мають бути відсутні.
В останні кілька десятиліть, роми з усієї країни їздили до визначених парків-стоянок на своїх караванах в Байрон-Бей і Бендіго протягом одного уїк-енду щороку, де вони розбивали табір, готувати на відкритому вогні, ділилися своїми історіями, і шанували свою культуру. Сьогодні вони також збираються. Але вже в Інтернеті за допомогою різних ромських веб-сайтів, де вони можуть спілкуватися в чаті і обмінюватися інформацією, музикою, новинами.
Перед тим, як вийти з кафе, я питаю Сару останнє запитання, щодо ставлення австралійців до ромів? Вона починає сміється. «Багато хто не знає, що роми насправді існують. Що ми реальні люди, а не вигадані персонажі казок Вікторіанської епохи. Більшість ромів в Австралії, намагаються «не висовуватись». Вони не анонсують свою культуру. Але я відчуваю, що мені не можна мовчати. Я завжди була, є і буду неймовірно гордою своїм ромським походженням і зроблю максимум, що зберегти та поширити нашу культурну спадщину».
Сьогодні ми завершуємо розповіді ромів із Австралії. Як бачимо з досвіду трьох ромських сімей, які живуть в одній країні, їх історії є такими різними. Хтось зіштовхнувся із ромофобією; когось ж, вона обійшла стороною. Але якою ціною? Приховуванням свого найдорожчого – своєї історії? На одному сходяться герої наших історій – варто пишатися тим ким ти є, і ламати стереотипи культурною кіркою а не образливими діями.
Переклад Ірини Миронюк з джерела
http://www.sbs.com.au/topics/life/feature/romani-road-australias-gypsy-culture