Публікації
Ромське традиційне ремесло: кошикарство
Роми у своїх традиційних ремеслах, більшість з яких вони привезли зі своєї країни походження Індії та здобули впродовж свого кочового життя, вважаються справжніми та шановними майстрами. До таких ремесел відносяться: ковальство, кінна справа, гончарство, музичне мистецтво і, звісно, плетіння кошиків, або кошикарство.
Особливості лозоплетіння та кошикарство є серед найстаріших, найпоширеніших і найбільш шанованих професій ромів. Вона ідеально підходила для ромів остільки, оскільки природа пропонує сировину (верба) безкоштовно і що, більш важливо, вона була повсюди. Як правило, в історичну давнину, роми не могли працювати на роботах, які прив’язували їх до конкретного місця. Коли приходив час рухатися далі за допомогою їх караванів, то зміна місця не повинна була призводити до зміни професії. Як ми писали раніше, у ромів був спеціальний вид вагончика «Щітка-вагон», за допомогою якого роми не тільки подорожували, чи проживали, але й торгували.
Кошикарі були і до сих пір присутні в більшості груп ромів. Проте, ця професія має особливе значення в грецькому – турецькому напрямку. Sepečides (кошкар) є групою, чия соціальна структура найтісніше пов’язана з цією професією. Їхні предки жили як кочівники в районі Салонік до війни між Грецією і Туреччиною (1919 – 1922). Після того Лозаннського договору (1923), в якому був погоджений обмін населенням, вони мали можливість або змінити свою релігію або покинути Грецію. Таким чином, Sepečides розпалися на “турецьку” і “грецьку” групи. Турецька група відправилися в Мерсім та в область Ізмір, а ті, хто залишився в Греції перейшли в православну віру, та переїхали у Волос.
До середини минулого століття, цілі населені пункти могли заробляти собі на життя в якості кошика виробників. Один з найвідоміших поселень кошкарів був близько Çırpıköy, села недалеко від Ізміра. Спочатку, роми жили в хатинах з очерету (kalives) на околиці Çırpıköy, але вони повинні були покинути ці місця через велику небезпеку пожежі, і оселилися в місті. Деякі роми також переїхали до Ізміру.
Ромські жінки обмінювали кошики, які були зроблені чоловіками, на товари, які пізніше продавали на ринку. Цей проміжний продукт торгівлі гарантував невеликий додатковий дохід. Sepečides в Ізмірі не мали конкуренції з боку не ромів або інших меншин. Це було значною перевагою. Їх майстерність була визнаною та поважною, і всі соціальні рівні покладалися на послуги ромів. На той час, не було ніякої альтернативи плетеним кошикам, які в основному використовувалися для зберігання і транспортування харчових продуктів. Через незначну вагу та міцність кошиків, які були оснащеними шкіряними ремінцями, вони дуже добре підходили для перенесення важких речей, таких як дерево, метал або камені.
Основною сировинною для плетіння кошиків були гілки плакучої верби. Вони вирізані навесні або восени, сортуються і поміщаються в пакети в залежності від розміру і якості.
Перший крок у створенні кошика це плетіння його нижньої частини. На краю дна, вертикальні бічні “опори” закріплені та між ними однакові інтервали, які пов’язані один з одним у верхній частині. Подібно до плетіння килимів, вербові прута плетуться вгору до бажаної, необхідної висоти. Відрізані верхні краї заплітаються у так званий вінок.
Деякі ромські групи (Burgenland-Roma), використовують неварені, білі стрижні для створення красивих кошиків для речей та покупок. Вони використовують варені, червонувато-коричневі стрижні для великих, більш функціональних кошиків.
Як і більшість традиційних професій ромів, значення кошикарства значно знизилося за останнє сторіччя. З появою пластмас і промислово виготовлених кошиків, плетіння кошиків стає все більш збитковим. Більшість виробників кошиків не змогли зберегти свої позиції з огляду на конкуренцюї. Вони повинні були знайти способи, щоб отримати додатковий дохід, і, врешті-решт, довелося відмовитися від своєї професії і займатися іншими видами діяльності. В даний час лише деякі роми працюють в якості кошикарів.
Закарпатські роми продовжують традицію кошкарства та лозоплетіння у багатьох місцях, зокрема у селах Кошелеве (Хустський район), Вари (Берегівський район). Село Іза, що у Хустському районі, є своєрідною столицею лозоплетіння на Закарпатті. У Новому Селі, що на Берегівщині, понад 70 ромських сімей щороку плетуть вироби із лози. Кожен поважний голова ромської родини відточив це ремесло виробляючи вишукані вироби. Мешканці сусідніх територій охоче купують кошики для зернових культур, картоплі, винограду та інших овочів й фруктів. Ромські жінки, долучаючись до цієї справи, виготовляють вироби із очерету. Цей промисел не лише годує ромські сім’ї, але й сприяє збереженню давніх традицій ромів.
Ірина Миронюк,
Правозахисний фонд “Розвиток”
При підготовці матеріалу, були використані матеріали, із наступних джерел:
1. http://romipen.euweb.cz/Romipen-7-site.html
2. http://rombase.uni-graz.at/cgi-bin/art.cgi?src=data/ethn/work/basket.en.xml
3. http://www.khustnews.in.ua/novini/khustschina/72-loza-y-ocheret-goduyut-cliy-rk.html
PS: Проект «Розширення можливостей ромських громад Мукачівського району в процесах прийняття рішень на місцевому рівні» впроваджується Правозахисним фондом «Розвиток» при підтримці Ромської програмної ініціативи Міжнародного Фонду «Відродження».