Цю важливу тему, хотілося б почати цитатою з книги англійського соціолога Е. Гідденса: «Якщо дійсно існують відмінності в середньому інтелектуальному рівні людей, що відносяться до різних расових груп, можливо, нам варто було б розробити для них і різні програми освіти? Експеримент такого роду був проведений в 60-х роках в Фаррінгтонській початковій школі на півдні Каліфорнії. У школі була створена програма, орієнтована на потреби освіти та подальшого працевлаштування і ґрунтувалася на дослідженні здібностей та інтересів кількох попередніх поколінь фаррінгтонських випускників. У програмі брали участь дві етнічні групи – білих американців і американців мексиканського походження.

Педагогічний колектив з ентузіазмом ставився до цієї програми, вважаючи її ідеально спроектованою під потреби обох етнічних груп». Ну як? Точно таку ж паралель проводимо з ґендерним вихованням.

Школа – це місце, де дитина проводить один з найважливіших етапів у своєму житті. Саме в школі акумулюються все те, що так впливає на створення майбутньої особистості. Саме тут переплітаються, а в основному йдуть по рівній лінії всі уявлення і ідеї про життя суспільства.

Але для чого ж все-таки була створена школа? Школа була створена для передачі знань і для деяких інших соціалізуючих функцій. Але що вдає із себе школа 21 століття? Це те місце, де відбувається не що інше, як дисциплінування тіл, і їх біологічна диференціація. Якщо виражатися чіткіше, то школа перебрала на себе функцію наглядача і направляє в «істинно-правильну» особистість, яка формується.

Привівши дитину в школу, вона відразу потрапляє в середовище, де все поділено за чіткими правилами і де вирішує колективне «его», якщо можна так висловлюватися. Педагоги, оточення, а більше однолітки подають алгоритм дій, без можливості на вибір. Ось тут-то і втрачається індивідуальний підхід до розвитку дитини і включається стадний інстинкт. А включається він по відомим нам причинам. Ну, хто ж хоче бути «білою вороною»? Це як один з механізмів самозахисту людини – не виділятися, не смикатися, не сперечатися, і так «один в полі не воїн». У підсумку маємо незадоволені особистості, які стають асоціальними. І як же жити в країні нещасних?

Вже є визнаний факт, що спільне навчання є краще, ніж роздільне. Але всередині школи, все відбувається за тим же планом. Цей соціальний інститут по максимуму вимагає, щоб діти відрізнялися один від одного.

Я теж це вимагаю. Але у вигляді кожної людини окремо, індивідуально, а не як прийнято в школі – дівчатка наліво, хлопчики направо. Не два шляхи, а скільки учнів і учениць в школі.

Реалії нам говорять про інше. Відносно поведінки … незграбність, неохайність, лайка, сплески агресії можна вибачити, і вони не так помітні саме у хлопчиків. У той час, коли таке зустрічається у дівчаток, то це швидко присікається і засуджується. Але найбільш радує аргумент при цьому «так не можна, ти, ж дівчинка!». Що тоді пропонується дівчаткам? Звичайно ж слухняність, порядність, дисципліна, спокій, миролюбність…це можна продовжувати до нескінченності.

Можна сказати, що це навіть не список пропонованого, а то, що вже в порядку речей. Те, що може викликати резонанс, якщо зустрінеться у хлопця (або назвати його «тихонею») або буде відсутня у дівчинки.

На рахунок успішності / неуспішності. Якщо дівчинка відстає в навчанні, значить не вистачає здібностей. Ну, ось якщо хлопчик, то не вистачає посидючості, або працьовитості, терпіння якщо хочете. Дівчаток готують до дисципліни, охайності, вмінню визнавати свої поразки. У той час, як хлопець насичується своїм шкільним життям по повній. Якщо конкретніше, то він може вести себе, так як заманеться, бо “він же хлопчик, нехай пустує. Ну а потім він стане інтелектуалом, принаймні повинен … адже для успіху, матеріального благополуччя і забезпечення сім’ї потрібні гроші”.

Це навіть проявляється в проведення шкільних конкурсів: «Лідер року», «Міс школи», «Краща господиня», «Козацькі забави». У самих іграх вже даються вказівки до рис, якими потрібно володіти і проекти майбутньої особистості. Більш докладно про це описано в попередніх публікаціях, що доля жінки – чуттєве (турбота, домогосподарство) і чоловіче раціональне (розум, креатив, кар’єра).

Для того, щоб змінити теперішній порядок речей, потрібно привносити аспекти ґендерної освіти. Останнє має на меті не створення безстатевого суспільства, а однакову включеність в суспільне життя всіх та розвиток повноцінної особистості. Але це потрібно робити не тільки на структурному рівні (в даному випадку школа), а приділяти увагу індивідуальним аспекту.

Фото взято з мережі Інтернет

Автор Ірина Миронюк