Біда сталася у ромській сім’ї Стойків – померла мати, і троє діточок стали сиротами. Благо, у дітей є батько – Іван Логай, але свого часу молода сім’я не подбала про оформлення шлюбу. Тому визнати батьківство виявилось можливим тільки одним шляхом – через суд. Іван Іванович звернувся за допомогою до «Мукачівського правозахисного центру», наші юристи підготували позовну заяву до суду про визнання батьківства згідно статті 128 Сімейного Кодексу України.

Але все виявилось не так просто. Суд першої інстанції 30 березня 2013 року виніс рішення, яким в задоволенні позовних вимог Логай Івану Івановичу відмовлено, оскільки діти, батьком яких вважає себе позивач, народилися до 1 січня 2004 року, а тому до цих правовідносин застосовуються норми Кодексу про шлюб та сім’ю.

Незважаючи на те, що Постанови Пленуму Верховного Суду України носять рекомендаційний характер, роз’яснення Пленуму, на жаль, широко використовуються судами при винесенні рішень.

Справа у тому, що згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС (кодекс про шлюб та сім’ю). Відповідно до статті 53 КпШС України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір’ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Згідно статті 126 Сімейного кодексу України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до державного органу реєстрації актів цивільного стану.

За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду відповідно до статті 128 Сімейного кодексу.
Так як перша спроба виявилася невдалою, юристи «Мукачівського правозахисного центру» підготували ще одну заяву Логай І.І. до суду про встановлення факту батьківства відповідно до вимог Кодексу про шлюб та сім’ю в порядку окремого провадження.

В травні 2013 року судом винесено ухвалу про залишення заяви Логай І.І. щодо встановлення факту батьківства без розгляду. В мотивувальній частині ухвали вказано, що Логай І. в порядку окремого провадження просить встановити факт батьківства відносно неповнолітніх дітей, однак зі смислу статті 128 Сімейного Кодексу України вбачається, що суд постановляє рішення про визнання батьківства на підставі позовної заяви, яка розглядається в позовному провадженні.
Говорячи зрозумілою для пересічних громадян мовою, другий суддя вважає, що заява мала розглядатися за принципом, застосованим першим суддею, і навпаки.

Таким чином, неоднакове застосування суддями норм матеріального та процесуального права потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, що по суті порушують права дітей, адже діти, відповідно до законодавства, мають право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків.

Залишення заяви без розгляду не позбавляє можливості подати заяву про встановлення батьківства повторно (втретє). Звичайно, юристи підготують і третю заяву, але вже є побоювання, що судді вичитають у законодавстві ще одну, третю причину, чому діти при живому батьку мають залишатися сиротами. Наведений нами приклад стосується відносно простої справи.

Окрім моральних, є ще соціальні, психологічні, матеріальні сторони проблеми. Діти все ще вважаються круглими сиротами, відповідно до них має застосовуватись інші норми соціального забезпечення. Все це через банальне небажання по-людськи віднестися до проблеми, спробувати знайти рішення, а не «відмазку» від проблеми. Для досвідченого юриста, судді, це може вартувати кількох годин на додаткове вивчення законодавства, або дзвінка колезі, який вже мав досвід розгляду такої справи. Але завжди легше зіслатися на найпростіше рішення, що лежить на поверхні…

Автор: Наталія Козир