Пушкін в ромському таборі. З картини художника Б. І. Лебедєва. Джерело

Чи правда, що великий поет жив в бессарабському таборі, закохався в ромку Земфіру, був кинутий нею і написав поему про свою кохану? На це питання намагається відповісти Кирило Головастіков у своїй публікації.

Легенда про те, що Пушкін в юності близько місяця кочував з ромським табором по Бессарабії, зародилася завдяки пушкіністу Павлу Щеголеву.

У 1908 році він опублікував переказ спогадів Катерини Стамо, записаних зі слів її племінника, румунського соціаліста Замфіра Арбор-Ралі:

«Одного разу, – розповідала мені тітонька Катерина Захарівна, – твій батько зібрався відвідати один з батьківських маєтків – Долну. Між цим маєтком і іншим, Юрченами, в лісі знаходилось ромське поселення. Роми цього села належали твоєму батькові. Ось, пам’ятаю, одного разу Олександр Сергійович і поїхав разом з твоїм батьком в Долну, а звідти вони потім поїхали лісом в Юрчени і, звичайно, відвідали лісових ромів. Табір цей мав старого булібашу (старосту), відомого своїм авторитетом серед ромів; у старого булібаші була красуня дочка. Я прекрасно пам’ятаю цю дівчину, її звали Земфірою; вона була високого росту, з великими чорними очима і кучерявими довгими косами. Одягалася Земфіра по-чоловічому: носила кольорові шаровари, баранячу шапку, вишиту молдавську сорочку і курила трубку. Була вона дійсно справжньою красунею, і багате намисто з різних старих срібних і золотих монет, що обвивало шию цієї красуні, звичайно, було даром не одного з її шанувальників.

Олександр Сергійович до того був вражений красою ромки, що упросив твого батька залишитися на кілька днів там. Вони пробули там більше двох тижнів, так що мій батько навіть занепокоївся і послав дізнатися, чи не сталося чого з молодими людьми. І ось, до нашого спільного подиву, прийшло з Долну звістка, що батько твій і Олександр Сергійович пішли в ромський табір, який відкочував до Варзарештам. Після отримання такої звістки батько мій послав негайно іншого з листом до брата Костянтина, і ми чекали з нетерпінням відповіді, яка, пам’ятаю, довгенько-таки запізнилася. Нарешті, прийшов лист від брата до батька – воно було написано по-грецьки, – і батько, прочитавши його, оголосив нам, що нічого особливого не сталося, але Олександр Сергійович просто-напросто божеволіє по ромці Земфірі. Тижнів через два наші молоді люди нарешті повернулися. Брат розповів нам, що Олександр Сергійович кинув його і справжнім-таки чином оселився в наметі булібаші.

Цілими днями він і Земфіра бродили в стороні від табору, і брат бачив, як ті тримаються за руки і мовчки сидять серед поля. Ромка Земфіра не вміла розмовляти по-російськи, Олександр Сергійович не знав, звичайно, ні слова на тій ромсько-молдавській говірці, на якій говорила вона, так що вони обидва, йомвірно, пояснювалися більш пантомімами. Якби не ревнощі Олександра Сергійовича, який запідозрив Земфіру в деякій схильності до одного молодого рома, говорив брат нам, то ця ідилія затягнулася б ще на довгий час, але ревнощі поклали всьому найнесподіваніший кінець. В один ранній ранок, Олександр Сергійович прокинувся в наметі булібаші один, Земфіра зникла з табору. Виявилося, що вона бігла в Варзарештам, куди помчав за нею і Пушкін; проте її там не виявилося, завдяки, звичайно, ромам, які попередили її. Так-то закінчилася ця витівка Пушкіна».

Ілюстрація до поеми Пушкіна «Цигани». Джерело

Публікація Щеголева посприяла не лише поширенню легенди про «ромське кохання» поета, а й вплинула на трактування його творчості. Пушкіністи впевнилися, що він на власному досвіді дізнався про ромське життя і скористався цими знаннями, коли писав поему «Цигани».

«Потім, коли Олександр Сергійович виїхав від нас, – передавала мені після невеликої паузи тітонька, – він прислав мені своїх «Циган» – прекрасно написану поему, і ми всі багато сміялися над палкою фантазією поета, який створив з нашої Земфіри свою волелюбну героїню; що ж стосується невиправного егоїста Алеко, то, по-моєму, він був не правий; такому егоїстові зовсім не слід було йти в ромський табір. З Олександром Сергійовичем я не говорила про цю його «amourette», та й він по приїзду з села не примовився ні одним словом про всю свою ескападу з ромкою Земфірою. Батько твій писав Пушкіну в Одесу про подальшу долю його героїні; справа в тому, що Земфіру зарізав її коханий ром, і бідна його героїня дійсно трагічно покінчила своє коротке життя».

Згодом, однак, спогади тітоньки поставили під сумнів: зокрема, виявилося, що Костянтину Ралі, «хазяїну» табору і нібито співучаснику пригод Пушкіна, було в ту пору десять років. Як пише пушкініст Олег Проскурін, легендарність сюжету про кочуючого поета розумів, наприклад, літератор Павло Вяземський – син старшого друга Пушкіна князя Петра В’яземського:

«У 1827-1828 роках навколо мене найбільше звучало віршів Пушкіна з «Бахчисарайського фонтану» і «Циган». Я пам’ятаю, як мій наставник, Феодосій Сидорович Толмачов, в зиму 1827-1828, звертаючи мою увагу на переваги «Циган», пояснював, що Пушкін писав з натури, що він кочував з ромськими таборами по Бессарабії, що його навіть дорікали за аморальне життя вельми несправедливо, тому що письменник і художник мають повне право жити в найрозпуснішому і злочинному середовищі для її вивчення. Легенда ця, яка пояснює уявну з натури передачу ромського життя, в уяві дитини малювала лише таємничі насолоди поза умов і тісних рамок сімейного життя».

Як пише Проскурін, зараз «ми можемо сказати більш-менш достовірно про контакти Пушкіна з ромами наступне: Пушкін напевно бачив бессарабських ромів і, швидше за все, з цікавості відвідував їх табір (село). Все інше – безпідставні домисли». Пушкін дійсно знав про ромів більше його сучасників – це демонструє і поема, і особливо чернетка передмови до неї, але не з особистого кочового досвіду, а з книжкової вченості.

Переклад Ірини Миронюк з джерела http://arzamas.academy/materials/23