Дорогі друзі, як ви вже знаєте, наш фонд надає безкоштовні правові консультації. Ми маємо два офіси, один з яких знаходиться безпосередньо в ромському таборі.

Сьогодні ми хочемо поділитися з вами невеликою історією створення цього офісу, а також фотографіями як він будувався.

В рамках роботи «Мукачівського правозахисного центру» ми надаємо правову і соціальну допомогу ромському населенню. З метою більш швидкого і зручного доступу ромів до юридичної допомоги, нами було прийнято рішення відкрити ще один офіс безпосередньо в ромському таборі.

З цим рішенням ми звернулися до співробітниці нашого фонду Балог Ренати, ромки за національністю і нашого юриста по роботі з ромським населенням. Рената пішла нам на зустріч і запропонувала відкрити офіс в тому будинку, де вона народилася і жила до 14 років. Після того, як Рената з батьками переїхала з табору, в тому будинку більше ніхто не жив і будинок прийшов до повного занепаду. Після переговорів з усіма родичами Ренати, яких виявилося майже пів табору, ми отримали дозвіл на відкриття офісу. Але, як тільки в будинку почалися ремонтні роботи, у цього будинку житловою площею 20 кв.м., виявилося пів табору власників і спадкоємців на майно. Родичі, які просто живуть поруч почали озвучувати нам суми від 300 гривень до 20 000 доларів за продаж нам цього будинку. Ціна день у день змінювалася і збільшувалася пропорційно настрою .

Добре, сказали ми (юристи) і попросили документи на власність. Даним питанням ми дещо спантеличили родичів.

– Які документи? Тут ні в кого немає документів! – Відповіли нам. – Тут просто все нам належить. Найцікавішим моментом в цій ситуації є факт того, що ми ведемо переговори про власність з людьми, які фізично стоять перед нами, але фактично не існують. Справжні мертві душі, які жвавіше живих. Роми народжуються, живуть, деякі ходять в школу і навіть працюють, але багато хто з них все життя живуть без єдиного офіційного документа.

Що робити юристу в ситуації, коли зіткнулися «цивільний кодекс» і «звичаєве право» (від слова звичай), яке в свою чергу регулює всі взаємини, права і обов’язки всередині окремо взятої етнічної групи. «Звичаєве право», за яким живуть роми, це такі собі умовні і тільки їм відомі звичаї і норми, які забезпечують порядок всередині табору. Ці норми і правила можуть змінюватися від табору до табору, і від країни до країни.

Добре, сказали ми (юристи) і від імені Ренати почали пред’являти свої права на будинок. Рената опинилася перед складним вибором. З одного боку, вона ромка і розуміє, що весь порядок в таборі тримається на історичному праві звичаїв, з іншого боку, вона ромка з вищою юридичною освітою і розуміє, що є офіційні закони.

Сперечалися ми не довго. Нам сказали, що ми знаходимося на їх території і не пішли б ми погуляти. Окей, сказали ми, натякнувши, що це не їхня територія, а міського муніципалітету і швидко пішли. Повернулися ми теж швидко, але вже з представниками правоохоронних органів в особі місцевого дільничного і його колег.

На подив розмова стала складатися дуже позитивно, і видно було навіть радість в обличчях деяких ромів, за те, що ми знову їх відвідали.

– «Ми ж не хочемо вам зла, ми хочемо лише відкрити тут офіс Мукачівського правозахисного центру», – сказала Рената.

– «Ренаточка, мила ну що ж ти раніше-то не сказала, а то ми адже думали, ти хочеш наш будинок собі забрати» – відповів один з ромів.

– «Але, це мій дім, я в ньому народилася», – сказала Рената.

– «Ну, звичайно ж, це твій будинок! Від нас те, що потрібно? Допомогти тобі його в порядок привести? Так ми зараз всім табором все тут швидко приберемо і почистимо», – навперебій кричали родичі, сусіди і просто проходять повз роми.

Все завершилося благополучно і за один день. До вечора цього дня, родичі підписали документ, що вони не проти, щоб Рената проводила правозахисну діяльність в своєму будинку, і по «праву звичаїв» передали їй всі права на її будинок. Натомість Рената пообіцяла правову допомогу у вирішенні їх проблем. Всі потиснули один одному руки, обнялися і заспівали.

Більше фотографій про ремонт офісу в таборі ви можете переглянути в нашій фотогалерії.

Автор: Наталя Козир

Фотографії: Олег Григор’єв